У нас із чоловіком дві доньки, одинадцять та вісім років. Ми з ним у розлученні вже чотири роки, він одружений, але дітей у тій родині у нього немає, хоча він дуже хоче сина.
Перші два роки після розлучення він справно платив аліменти, але приїжджав до дітей дуже рідко. Тепер раптом у нього прокинулися батьківські почуття, і він спочатку почав приїжджати на всі вихідні, потім згодом став забирати дітей до себе на вихідні та на канікули.
Тепер уже я не можу з дітьми побути, бо колишній чоловік постійно то квитки їм кудись купує, то на канікули бере з собою у відпустку на море чи влітку на дачу до своїх батьків, а я залишаюся сама. Діти почали за ним нудьгувати, не дочекаються коли він знову приїде, адже він їм усе купує, а в мене такої можливості немає, балує їх, звичайно, це їм подобається.
Я ж вдома змушую займатися уроками, робити прибирання у своїй кімнаті, мити посуд, а тут у тата можна робити все, що захочеш. Свекруха після нашого розлучення два роки не бачила дітей, а тут раптом стала люблячою бабусею.
Коли я казала про це чоловікові і заборонила йому забирати дітей на всі вихідні, він сказав, що він батько і має таке ж право на них, як і я. Напевно, він розповів про нашу розмову своїй дружині і вона одного разу подзвонила мені і сказала, що я даремно забороняю дітям бачитися з батьком, адже цим я передусім їх караю, а потім уже його.
Я пояснила їй, що нікого не хочу покарати, а тим більше своїх дітей, але вони повинні не тільки бути в гостях, у них є ще навчання та домашні обов’язки. Я нічого не маю проти його дружини, адже ми розлучилися не через неї, і до дітей вона добре ставиться, але я думаю, що чоловікові не потрібно було втручати її в наші справи.
Я просто боюся, що оскільки у них немає своїх дітей, колишній чоловік може забрати доньок до себе, а з таким до них ставленням, де ні в чому немає відмови, вони будуть тільки раді переїхати. Дуже переймаюся й не знаю, що робити.
