Мені 45 років і знову чергові невдалі стосунки. Чоловік, якого я прийняла з кредитами, двома шлюбами і 4 дітьми за плечима, після того як запустив опалення в своєму будинку, сказав, що я гірше, що було в його житті, і що не любить мене.
Рік жив у мене до запуску опалення, майже не спілкувався зі мною, близькості не було, грошей тільки на продукти собі давав половину за житло. Я думала, що провина тілька моя, намагалася усвідомити свої помилки, готувала, прибирала, прала, їздила працювати на город (в село, де він будує будинок), все сподівалася протягом року, що ми зможемо пережити кризу і знову бути разом.
Ми прожили майже 9 років разом, було всяке. Перші два роки він виплачував кредит, навіть за квартиру не міг платити, тільки продукти, потім начебто легше стало йому матеріально, але в нас був роздільний бюджет.
Ми залишаємось у статусі співмешканців, його батьки засмутили його попередні шлюби, всі його дружини у них погані, черга дійшла до мене, так прикро було, мій син дорослішав, теж було складно. І от як син дорослий, мати померла 3 роки тому і раптом я стала найгіршою подією в житті.
А скільки було всього, він тяжко хворів, жили на мої гроші, в будинку під час будівництва не було ні зручностей, нічого і я весь час поряд, без особливих претензій, живу на свої гроші, одягаюсь сама. Дуже образлива ситуація, я примирила його із сином, сподівалася, що старість зустріну з ним.
Прикро усвідомлювати, що тебе використовували, що треба знову починати, а як повірити? Сумно дуже. Вдень ще робота, друзі, родичі, а вночі кошмари з минулого.
