Ірина з чоловіком поки що живуть разом. Хоча як разом… Як сусіди, заяву на розлучення вже подано, – каже Єлизавета про сім’ю своєї старшої сестри близькій подрузі.
— А в сина, у твого племінника як справи?
— Майже так само, невістка сестри пішла до батьків, сидить там і сльози ллє, два тижні в лікарні відлежала на збереженні. Племінник живе тимчасово в друга. Тепер і свати сестри про возз’єднання молодих чути не хочуть. Як я зрозуміла, племінник теж не рветься миритися.
— Ой, яка ситуація погана, – хапається за голову подруга. – Дитинка ще на світі білому немає, а батькові вона вже не потрібна. От же… Яка б ця Катя не була, а все одно в цій ситуації мені її чомусь шкода.
— А мені не шкода, – відповідає Єлизавета. – Вона сама у своїх бідах винна. Мені сестру мою шкода, прожила з чоловіком спокійно 30 років, а тут, зробила добру справу, пустила в дім змію, яка її шлюб зруйнувала. І знаєш, адже потрапила Ірина, дійсно, в дуже скрутну ситуацію. Тут не знаєш, на чий бік треба було ставати: і так, і так – погано. Їй уже 54, скільки вона ще пропрацює? Ділити квартиру, іпотеку платити на старості років? Та й то сказати, наживали трикімнатну, а пенсію в однокімнатній зустріне?
— Треба було допомагати молодим інакше, не до себе пускати, а допомагати, відправивши на орендоване житло. Або взагалі, нехай би борсалися самі, – вважає подруга Єлизавети.
— Треба було, але ж шкода ж: дитинку чекають, та ще й у Катерини був сильний токсикоз, з роботи попросили, крамничка приватна, змушена була піти. Та кинь ти, закон на її боці! А то ти не знаєш, як буває. Хоча, думаю, що Катя фарби згущувала, маніпуляторка вона та ще.
Племінник Єлизавети і Катерина одружилися 8 місяців тому. Свого житла молода сім’я не мала, батьки Каті живуть у двокімнатній на околиці столиці, натомість трикімнатна є у свекрів. Начебто до укладення шлюбу стосунки з батьками нареченого складалися дуже добре. Як вважає тепер Єлизавета, Катя вміло маскувала свою суть – треба було вийти заміж.
А перед реєстрацією стосунків батьки нареченого запросили молоду сім’ю жити до себе, мовляв, трикімнатна квартира, місця повно, збирайте собі на окрему квартиру потихеньку, дивіться, і не розсваримося. Будемо жити мирно.
Перший час дві сім’ї цілком дружно уживалися. Катя не любить готувати, зате вона наводила чистоту, інші питання вирішувалися мирно, певну суму молоді віддавали Ірині на господарство. А потім дізналися, що Катерина в положенні і її поведінка докорінно змінилася.
— Ну, ясна річ, токсикоз, та ще й негаразди на роботі були в неї, – продовжує Єлизавета. – Але так поводитися теж не можна. Треба пам’ятати, що ти не в себе вдома. Навіть не в мами з татом. І не ти перша жінка на світі яка виношує дитину, щоб світ навколо твоєї особи обертався.
— А що, так серйозно все було з її боку?
— Більш ніж!
Першою на собі примхи невістки в цікавому стані випробувала свекруха: не так посолено їжу, занадто довго займала санвузол, а Катерині по маленькому закортіло. Не так ходиш вранці. Ірина йшла на роботу до 10-ї, а Катя, яка вже звільнилася, спала до обіду, виправдовуючись тим, що уві сні її хоча б не нудить.
До певного часу претензії стосувалися переважно матері чоловіка, висловлювала їх Катя теж наодинці. Ірина – людина неконфліктна, м’яка, намагалася згладжувати кути, входити в становище, терпіла, не загострювала, співчувала. До того самого дня, коли вона не збагнула, що свекор узяв на роботі відгул, Ірина збиралася на роботу, а батько чоловіка взявся готувати обід і вечерю.
— Та що ж це таке! – звично почала голосно обурюватися Катя з їхньої з чоловіком кімнати. – Скільки разів можна казати, що я терпіти зараз не можу запах вареної капусти! Весь будинок провоняла, тут і так нудить, ні, треба на зло зробити. Йшла б уже на роботу швидше.
А в дверях раптово з’явився свекор з черпаком, ну й понеслося. Батько чоловіка справедливо вказав невістці, що у своєму домі і він, і його дружина мають повне право готувати те, що хочуть. Що Катя ще сопля зелена, щоб у такому тоні розмовляти з батьками чоловіка.
— Не подобається щось? Котися звідси, бачиш, вишукалася тут господиня. Знахабніла зовсім!
Свекруха замість роботи почала розрулювати конфлікт, заступаючись за дружину сина, свекор переключився і на неї. Погасити конфлікт не вийшло, Катя теж рот відкрила і наговорила всякого, що її дістали тупі предки чоловіка, що вона зробила велику послугу, виношуючи дитину від їхнього ненаглядного синочка. А батько чоловіка на самому початку гнівного спічу невістки увімкнув диктофон.
Увечері, коли повернувся син, батько дав йому прослухати запис, де Катя назвала його матір вівцею, а його батька – бараном. І поставив ультиматум – тиждень на очищення батьківської території. За сина і невістку заступилася мати, батько накричав на неї, пригрозивши розлученням. Син посварився з Катею, яка відмовилася вибачатися перед свекрами:
— А за що? Я їм правду в очі сказала, а то так і проживуть, не дізнавшись, що вони парочка тупоголових баранів.
Син цього вже не переніс, велів дружині збирати речі й тікати на всі чотири сторони. Батько навздогін порадив валити і синові, а заодно й Ірині, яка пробувала знову погасити домашню пекельну боротьбу.
— Підсумок такий: племінник побіг до приятеля, з дружиною миритися не збирається, Катя нервує у своїх батьків і обіцяє кістьми поперек порога лягти, але не дати чоловікові розлучення. Ірина з чоловіком уже подали заяву в РАЦС про розірвання шлюбу, – каже Єлизавета. – Ініціатор – чоловік сестри. Він так і сказав, що невістка має рацію в одному, що Ірина вівця, мовляв, якби вона витівки Каті від початку не терпіла, не було б такого руйнівного результату.
Свати сестри, батьки Каті теж зробили свій внесок, дзвонили і звинувачували батьків зятя в тому, що їхня дочка може втратити дитину. Батько Каті навіть розбиратися приходив, зятя не знайшов уже на місці, зате зі сватом ледь не побився.
— Та вже, – хитає головою подруга Єлизавети. – Пустили невістку, допомогли молодій родині. Твоя правда, те, що племінник із цією особою розлучиться – це навіть добре. А от Ірина… Може, вона з чоловіком ще помириться?
