Хочу чесно та відверто розповісти, чому я ненавиджу свою свою дружину та її дитину. Я був одружений шість років, стосунки начебто були нормальними, хотіли дітей, намагалися, намагалися, але ніяк не виходило.
Пішли лікарями з обстежень і підсумок — я не можу мати дітей, практично зовсім. Відносини після всього натяглися і загострилися до краю.
І ось розв’язка — дружина говорить, що чекає на дитину і подає це, мовляв, як диво, що наша дитина. Я не бовдур і в дива не вірю — одразу припер до стінки і видавив зізнання.
Виявляється, поки я був у відрядженні, вона зрадила мені з колегою по роботі і це від нього дитина (причому ще до цього я ловив її на листуванні з ним). Вона все це підносить, мовляв, для нас старалася.
Я відправив її з речами до батьків і подав на розлучення. У суді нам дали термін на примирення, але я навіть бачити її не хочу, ненавиджу і її, і її ще дитину, яка не з’явилася на світ.
Живу як у пеклі, робота, дім, міцна напої, депресія, ненависть роз’їдають душу та серце. Поки що на роботі — ще хоч якось терпимо, а коли вдома, то просто повний аут, хоч вовком вий та на стіну лізь.
Не можу ні їсти, ні спати, нічого. Я не живу, а божеволію від болю і ненависті, дико її ненавиджу, її та її дитину. Немає у цьому світі справедливості.
Мені кажуть друзі та близькі люди, щоб я її пробачив та виховував дитину, як свою. Але я цього навіть уявити не можу.