З хлопцем спілкуємося 5 місяців. Мені 22, йому 25 років. Розумію, що вік ще досить «молодий», але хочеться вже будувати серйозні та довгі стосунки.
Та ось тільки все складається дивно і взагалі не так, як хотілося. Щось не так, а я просто не розумію, що зі мною відбувається і як бути.
Допоможіть, будь ласка, розібратись. Спочатку все було гаразд.
Подарунки, прогулянки, весело та класно, але згодом помітила за собою, що починаю без особливого ентузіазму йти на зустрічі. Навпаки, хочеться залишитися вдома.
Я втомлююсь від його постійної ніжності, обіймів та поцілунків. Я не така тактильна людина, як він, і відчуваю дискомфорт.
На початку стосунків неодноразово про це говорила і зараз теж максимально відстоюю особисті кордони. Але він їх постійно порушує, забуваючи, що мені може бути погано.
Я розмовляла з ним на цю тему. Обіцяв усе виправити та змінити.
Але тепер я відчуваю себе ще гірше, думаючи, що це я неправильна, оскільки не хочу з ним стільки близькості. Він каже, що налаштований серйозно, була одна дівчина всього, були тривалі стосунки, але все в минулому.
Хоча часто згадує її в діалозі, говорячи, що я краща. Спершу слухала спокійно.
Сьогодні це вже дратує. Навіть зайві питання про те, як у мене справи вп’яте за день дуже напружують.
Мене начебто контролюють і не дають дихати. А подарунки я сприймаю як щось, що зобов’язує мене бути з ним.
Але мені начебто цього не хочеться. Усі розмови у нас ні про що, але годинами.
Після прогулянки приходжу як вичавлений лимон, але нічого з діалогу згадати важливого не можу. Він не відчуває напруження, його все влаштовує, а я постійно в напрузі і мені нудно з ним, ніби чогось не вистачає.
До того ж нещодавно зіткнулася з панічними атаками. Здавалося, що це все на тлі університету та стресу, але останнім часом напади трапляються лише коли поряд з ним.
Тому якогось приводу для цього чи страху я не маю. Мені перестала подобатися його зовнішність, його голос та поведінка.
Буквально все почало виводити мене з себе. Він хоче все обговорити та вирішити, каже, що ми пройдемо це разом, і все буде нормально.
А мене в цей момент буквально починає нудити. Відчуття таке, що довкола мене обвилася змія і ось-ось задушить.
Сім’я теж каже, що він якийсь дивний. Занадто тихий у компанії. Взагалі наче привид.
Уникає відповіді на багато питань. Вічно витає в хмарах і тупить, навіть коли всі активно зайняті картковою грою і стежать за її розвитком він десь не з нами.
Я заплуталася і не знаю, як бути. Мені страшно його кидати хлопець не поганий і дбайливий, але я чекаю якоїсь підстави, чогось, що ховається за маскою. Що мені робити?
