Я боюсь своєї старості. Мені 49 років, заміжня ніколи не була. Родом я з невеликого містечка, роботи не було, тож вирішила спробувати щастя у столиці. Знайшла роботу, винаймала житло. Після того, як не стало батьків, продала їхню однокімнатну квартиру, плануючи взяти кредит на житло в столиці.
Але виявилося, що цих грошей недостатньо, документи не ухвалили, оскільки ще й заставного майна не виявилося. Зараз я замислююся, де житиму в старості. Роки йдуть, а в мене нічого нема за душею. Накопичень теж немає, жила від зарплати до зарплати.
Вже шкодую, що поспішила з продажем батьківської квартири, бо хоча б якесь житло було. Я шокована своїм майбутнім! Прожила без чоловіка, без дітей, батьки рано пішли.
Аналізую своє життя та не можу зрозуміти, як таке могло статися? Боюся захворіти, лишитися без роботи. Усього боюся в цьому житті! Втомилася.
Я завжди думала, що шлюб — це коли двоє будують свій затишний світ, оберігаючи його…
Я стояла на порозі власної квартири і просто не вірила своїм очам. Замість тихого дому…
Життя іноді ділить усе на «до» і «після» за одну коротку мить. Ще весняної пори…
— Бабуся каже, що в тебе нерви геть розхитані, тому тобі треба від мене відпочити,…
От кажуть у народі: батьківська любов сліпа. Але часом вона буває ще й такою несправедливою,…
У Ганни Миколаївни, жінки приємної, щирої, хоч і трохи втомленої життям пенсіонерки, було двоє дітей.…