Після трьох років декрету я зрозуміла, що із задоволенням знову вийду на роботу. Донька ходить у садок і сидіти вдома без діла мені набридло. Але не хочу виходити на своє місце роботи.
Знову сидіти в офісі цілий день, нудьгувати та поглядати на годинник, скільки там залишилося до кінця робочого дня. Вирішила відкрити свою невелику справу, визначилася, склала бізнес-план, але зрозуміла, що грошей не вистачає.
Кредит не потягну поки що і вирішила звернутися до рідних. Я знала, що батьки збирають гроші, так би мовити, «на чорний день» і подумала, що не відмовлять.
Але була дуже розчарована. Мама сказала: «Витратити гроші легко, особливо коли вони не твої. А якщо в тебе нічого не вийде, де ти візьмеш таку величезну суму, щоби повернути борг?»
Старша сестра, якій я допомагала і дітей няньчити, і купу дитячих речей дарувала на суттєву суму, і на роботу потім влаштувала, теж відмовила, пославшись на те, що гроші потрібні самим та й чоловік буде незадоволений. Але найбільше мене вразив саме мій чоловік.
Він не тільки не підтримав мене, а навіть поставив умову: якщо я візьму кредит або в когось позичу гроші, він зі мною розлучиться, бо вважає мій план дурістю. «В офісі ти відсидиш свої вісім годин і вільна, а на себе потрібно працювати чи не всі 24 години на добу і без вихідних, особливо спочатку. А для мене головне, щоб дружина була вдома та займалася дитиною».
Мені здається, що він просто боїться, що в мене все вийде, і я зароблятиму більше, а це зачепить його самолюбство. Сам нічого не зробив для того, щоб сім’я жила краще і мені ціпки в колеса ставить.
Не чекала, що найрідніші люди відмовлять мені у допомозі та не захочуть підтримати. Зараз шукаю варіанти, як розпочати свою справу з маленьким стартовим капіталом чи знайти однодумця та зробити це разом. Якщо я зараз відступлю від своєї мрії, знаю, що шкодуватиму про це все життя.
