Після весілля оселилися у батьків чоловіка, як він тоді сказав, тимчасово. З того часу минуло вже чотири роки, а ми ніяк не можемо зібрати на свою окрему, хай хоч і маленьку квартиру

Після весілля оселилися у батьків чоловіка, як він тоді сказав, тимчасово. З того часу минуло вже чотири роки, а ми ніяк не можемо зібрати на свою окрему, хай хоч і маленьку квартиру.

Чоловік у родині єдина дитина, звик до уваги родичів і я помічаю, що він чудово почувається і не особливо переживає, що у нас немає своєї квартири. Коли я заводжу про це розмову, він завжди відповідає, що нам пощастило ще, що ми не платимо за орендовану квартиру, як інші.

Це тільки на перший погляд так, платимо ми комунальні послуги майже весь час самі, бо чоловік каже, що незручно жити за рахунок батьків. А те, що вони також тут живуть і користуються всім так само, як і ми, він не розуміє чи не хоче розуміти.

З самого початку, батьки чоловіка мені не сподобалися, особливо свекор, який звик почуватися головним в сім’ї, звик, що всі його слухаються, і вирішив перенести цей досвід і на нашу сім’ю. Він завжди хоче бути в курсі наших справ, знати скільки ми заробляємо і куди витрачаємо гроші.

Щороку він незадоволений, коли ми їдемо у відпустку, каже, що даремно витрачаємо гроші, і що дітям на дачі набагато краще, ніж на морі. Але на море ми їдемо всього на 10 днів.

А на дачі проводимо всі вихідні, але це не вважається відпочинком, тому що свекор ще до нашого весілля затіяв його добудовувати або перебудовувати (для мене це не має значення), і всі постійно тільки і цим зайняті. А діти все літо зі свекрухою там.

Їм не подобається, що я на все маю свою думку, а свекор каже, що я негативно впливаю на їхні стосунки з сином. Через це у нас із чоловіком виникають часті сварки, мене дратує, що він майже завжди на стороні батьків, каже, що я не ціную гарного відношення до себе з їхнього боку.

Думаю, що ситуація не зміниться, поки ми житимемо разом. Коли скаржуся мамі, вона теж каже, що треба уживатися разом, йти на поступки, адже своє житло так дорого коштує, що ще невідомо, коли воно буде, а тут готові і квартира, і дача, та й дітей є з ким залишити.

Я все це розумію, але вважаю, що батьки чоловіка теж повинні ставитися до нас, як до дорослих людей і зважати на наші інтереси. Але поки що такого не спостерігається, і навряд чи це станеться.

You cannot copy content of this page