Таня зростала у великій сільській родині, в таких сім’ях зазвичай, де батьки багато працюють, а для дітей, на жаль часу та любові не вистачає. Проте Таня була дівчинка розумна, в школі отримувала гарні оцінки.
— Ма, я мрію про такого самого чоловіка, як наш батько, щоб був такий самий працьовитий, та тримав все господарстов на собі, — якось сказала Таня свої мамі.
— Ой доню, чоловіки в нас у селі звісно працьовиті, але кожний вечір проводять за чаркою. Щастя з таким не побудувати, а мне вже куди діватися, вас у мене шестеро, не прийняти жінці кидати чоловіка, що люди в селі скажуть, засміють же, — казала мама Тані.
Роки йшла, Тані було вже 20 років. Вони зустріла Миколу. Вони з самого початку почали будувати новий будинок на ділянці, яка залишилася Тані у спадок від прабабусі. оскільки всі брати та сестри не схотіли залишатися в селі, ніхто не був проти, щоб Таня з Миколою почали будувати там новий будинок.
Будинок вийшов добрий, він був обладнаний каналазією, й загалом комфорт був, наче в квартиру, а не в селі. Через пів року після весілля зявився син Женя, а ще через три роки ще один син — молодший Микола, якого назвали на честь батька.
Життя було різне, й щасливе, й зі чварами, проте Таня та Микола завжди знаходили спільну мову. Проте збулося те, про що говорила мама Тані, чоловік таки почав знаходити відпочинок на дні чарки.
Зранку та вдень Микола вів господарство, оброблював не тільки город, а ще й невеличкі паї, які в нього були. Встигав ще й ходубою займатися, але щовечора сидів з пляшкою. Коли синам було вже 20 та 24 роки, Миколи не стало.
На той момент старший Женька вже був одружений, поїхав за дружиною в місто, тож по господарству мамі не допомагав. А молодший Миколу привів невістку додому.
Спочатку Таня зрадіда, думала, що осб онуки скоро з’являться, будинок заграє дитячий галасом, й в побуті син з невісткою будуть допомогати, адже велике господарство нікуди не поділося, городину потрібно було обробляти постійно.
Але невістка та молодший Микола після третьої дитини зрозуміли, що вони ще молоді, й що допомога по господарству, ще з дітьми, займає багато часу. Вони почали дедалі частіше йти з дому й гуляти. Бувало таке, що Микола з дружиною не приходили додому навіть по кілька днів.
Таня розуміла, що здоровья вже не вистачає, й городина, й домашнє господарство, а тут ще три онука. Тож вона в один день повідомила невістці з сином, щоб вони йшли жити до її батьків, або ще кудись, бо такого життя вона не хотіла.
Тож Микола взяв дружину, троє дітей і похали вони в інший бік села проситися жити до батьків дружини. Вони звісно прийняли їх, а Таня видохнула й подумала, що такої “допомоги” їй точно не потрібно.
