Отак воно буває в житті, мчиш кудись, будуєш плани, крутишся, як білка в колесі, аж тут — одна мить на дорозі, і твоє життя різко ставить на паузу. Отак і я доїздився на своєму мотоциклі.
Серйозна аварія, складна операція, відкритий перелом…
Мені 52 роки, маю невеличку власну справу, давно розлучений. Одне слово, опинився я на лікарняному ліжку надовго, маючи вдосталь часу на роздуми й спостереження.
І саме там я її й запримітив. Вона працювала операційною медсестрою. Якраз такий типаж, від якого в мене завжди завмирало серце: затишна, трішки повненька, з розкішною косою.
45 років — як то кажуть, жінка в самому соку!
Дівчата-медсестри на посту до різних залицяльників давно звикли, бо за час роботи всякого набачилися. А от операційні сестрички тримаються трохи осторонь, з пацієнтами бачаться лише під час операцій.
Але моя краля мала ще підробіток у маніпуляційній, тож ми частенько перетиналися.
Я почав уважно пильнувати її зміни й акуратно, крок за кроком, залицятися. Спілкуватися з нею було одне задоволення — весела, гостра на язик, жива.
Днів за три до моєї виписки вона навіть домашньої смаженої курочки мені принесла (я дав грошей на продукти, а вона приготувала). Чесно кажучи, кулінар із неї виявився такий собі, але ж я з’їв усе із щирою вдячністю.
Потім мене виписали.
Донька живе неподалік, тож забігала допомагати по господарству, син возив на процедури, коли мав вільну хвилину.
Дачу свою я якось закинув. Дітям той город не потрібен, колишній дружині й поготів, а онуків свати частіше в Карпати чи за кордон возять. Та й інші діди-баби мають велику хату біля річки в сусідній області, то малеча більше там.
А в мене просто старенький літній будиночок під Києвом, стоїть собі пусткою.
З моєю медсестрою ми постійно зідзвонювалися, листувалися. Згодом вона почала приходити в гості, а там і ночувати залишалася.
Від мого дому до її лікарні — якихось десять хвилин пішки, а от з її спального району треба було добиратися маршруткою хвилин сорок.
Ночувати-то вона ночувала, але я швидко помітив одну деталь: по господарству вона не надто рвалася допомагати.
Речі в пралку закинути чи продукти з магазину принести — це так, а от пилюку витерти чи підлогу помити — зась.
Ну, думаю, людина просто не в себе вдома, та й робот-пилосос у мене по хаті бігає. З посудом теж не дуже складалося, але ж є посудомийна машина.
Ми не жили разом постійно, так, бачилися на вихідних. Зате в ліжку — справжній вогонь! Стільки ніжності, стільки бажання, знає жінка товк у задоволеннях. Я ще з молодості помітив, що найвільніші й найрозкутіші жінки — це медики.
Час ішов. Я потроху почав спинатися на ноги, ходив уже сам, хоч і з ціпком. І так мені захотілося побувати в неї в гостях! У нас же стосунки зайшли так далеко, що я вже й про спільне життя подумував.
І байдуже, що готувала вона поганенько: якісь простенькі салатики, картопля та магазинні напівфабрикати. Не любить людина куховарити, у кожного свої мухи в голові.
Зате я готувати обожнюю: і м’ясо запекти, і борщ зварити. Та й лад у домі навести для мене не проблема. Я ж чоловік флотський, колишній моряк. Нас там за чистоту так ганяли, що я ту любов до порядку через усе життя проніс.
І от цей день настав. Я таки наполіг на своєму візиті, хоча вона опиралася до останнього.
Жила вона сама, бо донька (їй 22 роки) поїхала до Львова, доучується там у медичному.
Переступив я поріг її квартири і тої ж миті зрозумів: я тут уперше й востаннє. У моїй голові стався якийсь збій системи. Вона ж операційна сестра!
У неї і вдома все має бути стерильно, світло, чисто. А її квартира нагадувала філіал якогось занедбаного сараю. Хоча було видно, що перед моїм приходом вона намагалася хоч якось розгребти той безлад.
Я промовчав, пройшов до кімнати. Вона, певно, вирішила, що все добре і я лояльно ставлюся до такого хаосу. Ремонт там не робився ще з дев’яностих.
Вона якось обмовилася, що востаннє шпалери клеїли ще батьки, а в неї на оновлення грошей немає. Батьки живі-здорові, просто перебралися в інше житло, а це залишили їй.
Але ж, думаю, було б бажання — можна потроху щось робити! У мене є знайомі з дуже скромними статками, але в їхніх оселях так чисто, що дихається легко.
Але те, що я побачив у ванній кімнаті… Це був справжній жах. Навіть описувати детально не хочу: ванна чорна від нальоту, унітаз рудий, стоїть важкий, неприємний запах.
Не витримав я.
— Ти ж операційна медсестра, — кажу. — У тебе ж скрізь має бути чистота ідеальна!
Тут її, мабуть, прорвало на емоції.
— У мене на роботі все блищить! — почала кричати вона. — І не твоє діло вказувати, як мені жити і які порядки у власному домі тримати!
На цих словах я просто розвернувся, мовчки вийшов і поїхав додому.
Днів за п’ять вона зателефонувала. Почала перепрошувати.
— Можна я приїду? — питає. — Давай усе спокійно обговоримо.
А я відповів чесно: після того, що побачив, я просто нею гидую. Вона спершу в сльози, казала, який я їй дорогий, що вона згодна переїхати жити до мене, а вдома прибирати їй просто ніколи…
Я відмовив нарізно.
Отакі бувають жінки — як той лід, вода і пара, абсолютно різні.
Але в цієї історії хороший фінал. Із ногою мені ще треба було довго оббивати пороги лікарів, і в одній приватній клініці я познайомився з лікаркою. Жіночка статечна, старша за мене роки на два, дуже доглянута й акуратна.
Почали спілкуватися, і я вже навчений гірким досвідом одразу напросився в гості. А в неї вдома — чистота неймовірна, пахне затишком, ще й до мого приходу вона спекла розкішний рибний пиріг!
У ліжку вона тільки за, хоча, може, і не така розкута, як моя попередня пасія. Зате на душі в мене тепер справжня радість і спокій. Люблю я чистоту, нічого з цим не вдієш.
Про ту бруднулю я їй, звісно, не розповідав. Але якось ми перетнулися з нею у великому торговому центрі. Вона була не сама. Глянула на мене таким поглядом, наче я ворог народу.
І я чітко зрозумів: більше мені ноги чи щось інше ламати категорично не можна, бо потрапити до неї на операційний стіл було б вкрай небезпечно.
Отака життєва історія. І ще одне спостереження додам від себе. У мене багато знайомих чоловіків, які живуть самі, та й самотніх жінок вистачає.
Так от, зазвичай у холостяків (особливо в тих, хто пройшов армію чи флот і знає, що таке дисципліна) вдома значно більше порядку. А от серед жіночок, буває, зайдеш — а там суцільний розгардіяш.
Працював я колись у реабілітаційному центрі, багато людських доль бачив. І зрозумів одне: якщо в жінки, яка має сили і здоров’я, вдома роками розводиться бруд — це вже щось не те на душі коїться. Для мене жінка — це насамперед про чистоту.
І хоч зараз скрізь мода на якісь нові віяння, коли ходять у рваному чи виправдовують неохайність, для мене це ніколи не стане нормою.
***
Ось таку відверту й по-чоловічому прямолінійну замальовку надіслав до нашої редакції читач. І справді, іноді банальна побутова сумісність та спільні погляди на затишок виявляються набагато міцнішим фундаментом для стосунків, ніж найпалкіші пристрасті.
А як вважаєте ви, чи здатна неохайність зруйнувати навіть найщирішу симпатію?
