Якось ми з чоловіком вирішили поїхати на заробітки в іншу країну. Працювали та жили ми разом. В один із моїх вихідних я познайомилася з сусідом, і тут все почалося.
Він став до мене залицятися, такої уваги я ніколи не відчувала. Він був одружений вже 10 років, 2 дітей – син та дочка. Синові навіть року не було.
У мене теж чоловік і дитина, яка залишилася вдома у мами. Ми закохалися одне в одного, як підлітки, і вирішили піти з сім’ї – я зі своєї, він зі своєю.
Стали жити разом. Все було чудово, ми були щасливими, але щастя тривало недовго. Почалися дзвінки із погрозами від його родичів тощо.
Дружина подала на аліменти, які становили 70% від його доходів. Почалися проблеми. Він мучився, дітей не бачив, за орендовану квартиру платити нема чим.
Він вирішив зі мною розлучитися. Сказав дружині, що повертається до родини, але любитиме мене завжди і ніколи не забуде. Вона погодилася з ним жити без кохання. Я повернулася до чоловіка, але того, що було раніше, вже немає.
Я не можу з ним жити, я його не люблю, я люблю іншого, він мені постійно сниться. Тільки про нього думаю, завжди чекаю на нього – а раптом прийде.
Як тільки на подвір’ї грюкають двері якоїсь машини, я виглядаю у вікно, сподіваючись його побачити. Йому теж погано він мені дзвонив, казав, що також не може жити з нею повноцінно.
Я попросила його мені не дзвонити, тому що мені дуже погано. Я не можу без нього, що мені робити?
