Почнемо з того, що майбутня свекруха одразу заявила, мовляв, весілля нам не потрібне, можна і так розписатися, грошей у нас немає, та й взагалі навіщо зайві витрати

Знайомство з батьками чоловіка пройшло, як у казці, я мала виключно позитивні емоції. Його мама дуже відкрита, товариська людина, ми стали з нею телефонувати одна одній майже кожен день, я приїжджала в гості.

Все було чудово, поки не настав момент одруження та планування дитини. Почнемо з того, що майбутня свекруха одразу заявила, мовляв, весілля нам не потрібне, можна і так розписатися, грошей у нас немає, та й взагалі навіщо зайві витрати.

Мої батьки були іншої думки. Батько сказав: «У мене єдина дочка і вона вийде заміж так, як годиться, всі витрати на весілля я беру на себе, якщо у вас немає можливості».

Почалася передвесільна метушня: мама, бабуся, хрещена – усі були поглинені турботами весільної урочистості, шукали відповідний ресторан, перебирали меню, шукали тамаду, фотографа, оператора тощо. Загалом намагалися, щоб усе було гарно.

Свекруха сиділа собі вдома і її нічого абсолютно не турбувало. Вона могла лише зателефонувати та дати цінні вказівки, що необхідно зробити.

Я списувала її поведінку на те, що вона ще не усвідомила, що її син одружується, не могла зібратися з думками і зробити хоча б якийсь крок у підготовці до весілля. Буквально відразу після весілля ми почали думати про своє житло, оскільки свекруха сказала, що вона нас любить, але вжитися з нами не вдасться.

Моя мама відразу сказала, що ми житимемо з нею, поки не придбаємо своє житло. На той момент я вже чекала дитину.

Через місяць ми з чоловіком та моїми батьками прийшли в гості до свекрухи та свекра з метою обговорити квартирне питання. І отримали у відповідь обіцянки, що нам спільною працею й одні й другі батьки допоможуть.

Ще через місяць взяли кредит на 3-кімнатну квартиру без ремонту. Мої батьки викладалися повністю: ремонт, меблі, кухонна гарнітура тощо, від А до Я.

Новоспечені ж родичі сказали: “у неї є чоловік, ось нехай він все і робить”. А нічого, що «її чоловік» — це їхній син?

Мені здається, що чоловік повинен був свою дружину привести до себе у будинок, а не до тещі переїхати. Але й на це я знову заплющили очі.

Далі наші думки були зайняті появою синочка. Минуло 9 місяців, з’явилася на світ дитина і начебто всі образи відійшли на задній план.

Але родичі чоловіка навіть не приїхали до пологового будинку зустріти першого онука, сказали, що їм дорого на таксі їхати, а у вас в машині немає місця, тому побачимось потім, коли будете вдома. Але й додому протягом місяця ніхто не прийшов.

Ми самі поїхали до них у гості, привезли онука. Мені знову здалося, що знову все налагоджується.

Але ні, це був перший і останній раз, коли зараз вони його бачили (дитині півтора року). Водночас йшов ремонт у новій квартирі, і мені доводилося з мамою та дитиною тягатись на ринки, займатися ремонтом, контролювати робітників, оскільки чоловік був постійно на роботі.

Свекруха, все це чудово розуміючи, навіть жодного разу не запропонувала посидіти з онуком, щоби я його не возила з собою.
Коли ремонт був закінчений і ми переїхали, виникли фінансові труднощі – кредити, комунальні послуги та харчування нас та дитину ніхто не скасовував.

Мені від знайомих надійшла пропозиція піти на роботу із дуже гарною зарплатою. Моя мама відразу ж сказала, що допомагатиме нам із сином, і запропонувала свекрусі сидіти з онуком 2 через 2, оскільки у неї був такий графік роботи (причому свекруха не працювала, та й взагалі не знає, що таке робота).

На що знову отримали відмову: «я не бабця», «у нього є мама та тато», загалом, не погодилася. Моя мама звільняється з роботи і повністю бере все на себе, коли ми з чоловіком на роботі.

Свекруха періодично дзвонить, дає вказівки, як виховувати, чим годувати, як мити. Я на це не звертаю уваги і намагаюся не накручувати себе, щоб не провокувати скандал із чоловіком.

Згодом чоловік висловив їм своє обурення: чому вони не поводяться, як бабуся з дідусем? Почалася сварка, внаслідок якої ми не спілкувалися майже півроку.

На Новий рік все ж таки від них надійшли привітання, зав’язалася розмова, де ми знову виявилися поганими та непорядними, знову не спілкуємось. Іноді були дзвінки, але ніхто навіть не запитав: а як там онук. Були виключно претензії.

Мій терпець урвався і я висловила свою образу чоловікові, за нього, за себе, за сина, і взагалі чому до нас таке ставлення? Ми ніколи не обділили їх увагою, дарували подарунки, а нам що зрештою?

Буквально днями чоловік мав День народження. Вони зателефонували, привітали і після цього подумали, що все налагодилося і почали дзвонити, як раніше.

Знову ж таки не цікавляться онуком зовсім, тільки розповідали, як у них все добре, як вони з’їздили відпочити на природу, які у них плани тощо. Я здивовано почала розмову з чоловіком, на що почула, що вони не роблять нічого поганого і взагалі я винна в тому, що вони не спілкуються.

Я в повному розпачі. Чоловік або не помічає або не хоче помічати, що його батьків не хвилює, як ми живемо, на що ми живемо, чим харчується дитина.

Конфлікти почастішали, і як врятувати хороші відносини між мною та чоловіком, я не розумію. Може, я неправильно міркую? Але хіба матері властива така поведінка, яку показує моя свекруха?