Я виросла без батька і в своєму чоловікові знайшла те, про що мріяла з дитинства: надійну опору, підтримку, турботу та ніжність. Різниця у віці мене ніколи не бентежила, родичі теж спочатку дивувалися, потім заспокоїлися

Ми одружені 3 роки. Чоловікові 42, мені 27 років.

Я виросла без батька і в своєму чоловікові знайшла те, про що мріяла з дитинства: надійну опору, підтримку, турботу та ніжність. Різниця у віці мене ніколи не бентежила, родичі теж спочатку дивувалися, потім заспокоїлися.

Колись давно він багато пив (через що пішла його перша дружина і він довгий час не спілкувався зі своїм сином), але коли я з ним познайомилася, ці проблеми були вже в минулому. Півроку тому вирішили покращити свої житлові умови, продали однокімнатну квартиру чоловіка та, набравши кредитів купили трикімнатну квартиру, зробили у ній ремонт.

Син чоловіка від першого шлюбу, приїхавши до нас на канікули, забажав жити з нами. Йому 16 років.

До цього він жив разом із матір’ю в іншому місті. Чоловік розписав йому всю красу життя тут, син загорівся і почав відпрошуватися у матері, і тільки потім чоловік запитав, як я до цього ставлюся, у мене.

Я спочатку була проти, тому що син іноді поводиться дуже дивно, розповіла чоловікові про свої почуття прямо. Чоловік був збентежений, і ми відклали рішення на потім.

Подумавши і послухавши поради родичів, я вирішила зрозуміти чоловіка – таки рідний син, вони до ладу не спілкувалися 12 років. І дала згоду, намагаючись змінити своє ставлення до сина та ситуації загалом.

Ми маємо багато боргів. Моя зарплата дуже скромна, а загальна сума за кредитами дуже солідна.

Я щосили намагаюся підробити, де тільки можна. Чоловік нещодавно влаштувався на роботу зі стабільним доходом вище за середній.

Я розраховувала, що він допомагатиме гасити наші загальні борги, але все сталося не так, як гадалося. Чоловік вирішив поміняти машину, і я попросила закрити мій автокредит, тому що частково ці гроші було взято на покупку попередньої машини для нього.

Він мені лише зрідка дозволяв на ній їздити. Чоловік відмовився.

Я продовжую виплачувати кредит, чоловік їздить на новій машині. З появою його сина чоловік витрачає весь дохід на нього, купує йому одяг, меблі в кімнату, їжу, яку вони часто з’їдають удвох.

Коли я питаю, скільки коштує це і це, він бреше, що набагато менше, ніж насправді. Але я бачила чеки.

Звинувативши його в обмані, я почула на свою адресу купу неприємних речей. Що це я змушую його брехати і не даю спокійно зібрати дитину до школи.

Виходить, я живу своїм життям, розподіляю свій прибуток на платежі за кредитами, їжу, проїзд, купівлю всього необхідного. Вони живуть своїм життям.

Щоправда, чоловік нічого не купує собі, ходить у старих сорочках і навіть не каже про купівлю нового одягу. У ліжку теж проблеми, він зовсім не намагається щось зробити для мого задоволення.

Думає лише про себе. Я неодноразово говорила про це, але він лише жартував.

Я почала задивлятися на інших чоловіків і вже готова зрадити йому. Живу із почуттям, що мене використовують.

Зараз у роздумах: чи достатньо для розлучення? Не знаю, чи можливо світле та щасливе майбутнє з цією людиною чи все найкраще між нами вже позаду.

Спільних дітей за цей час у нас так і не вийшло. Окрім спільної квартири та боргів разом нас нічого не тримає.

Але як подумаю, що ми розлучимося, стає і радісно, і сумно. Боюся його втрачати – все ж таки у нього є й позитивні риси, просто на даному етапі він не виправдовує моїх надій.

Якби мені було 42 роки, напевно, були б ідеальною парою. Зараз мені хочеться більше опіки та заступництва, а він залишив мене віч-на-віч з моїми труднощами та страхами. Втомилася жити у стресі та переживаннях, вже випила коробку заспокійливо. Розлучатись?