Я вже п’ять років живу з чоловіком і ми маємо дитину. Ми не розписувались. Але він багато разів пропонував. Я не хочу. Бо, мабуть, я його не люблю.
Але не можу піти, бо відчуваю його рідною мені людиною і надто люблю сина і не хочу позбавляти його батька. Ми непогано живемо.
Лаємося, але не часто і не особливо при дитині. Тому син росте в хорошій обстановці і не відчуває, що у мене немає кохання до його батька.
А все тому, що він дуже неуважний чоловік. Він не хоче мене ніколи, і щоб між нами була близькість, мені самій треба чіплятися до нього.
У нього немає коханки. Просто він такий чоловік. Хоча з іншого боку я живу і ні чого не потребую.
Він купує мені все, що не попрошу в міру можливості звісно, але подарунків сам не робить, тому що коли робив подарунки, вони були просто огидні, і щоб не викидати гроші на вітер мені доводилося ходити по магазинах і обмінювати їх.
Загалом я часто почала виходити з однією подругою. Ми дуже довіряли одна одній. У неї теж є чоловік старший за неї і їй хотілося іншого чоловіка, але той її гарно утримує і це не зовсім просто.
Якось вона познайомилася з одним мільйонером. Вони мали історію недовгу, і він почав пропадати. Потім ми якось пішли на дискотеку та зустріли його там випадково. І вона мене з ним познайомила.
Вже під час знайомства я відчула за поведінкою, що я йому симпатична. Але він мені зовсім не сподобався.
Він почав запрошувати її на вечерю до нього додому зі мною. Казав, що влаштуємо вечерю вчотирьох, з його другом.
Я спершу не хотіла. Мені було зовсім не цікаво. Але оскільки справи з чоловіком не ладнаються, і іноді хочеться розвіятися, при черговому запрошенні я погодилася. Ми пішли на вечерю до нього додому.
Коли подобаєшся чоловікові, напевно, рідко коли можна це не зрозуміти. Але того вечора я справді не зрозуміла, що в нього до мене є якась зацікавленість.
Він цікавий чоловік, як мене здалося, але нічого більшого. А ну так, звичайно ж, і гарний потенційний наречений, бо ж мільйонер.
Потім він запросив нас ще. А втретє на вечерю він друга не запросив, і ми вечеряли втрьох.
Подруга розмовляла з ним про те, що він пропадає і не дзвонить, і те, що він погано з нею вчинив останній раз, бо сказав, що подзвонить і не подзвонив. Потім ми пішли танцювати втрьох.
Одного разу ми з ним залишилися вдвох. Він почав говорити, що я йому дуже подобаюсь.
Звісно я йому сказала, що він все-таки з моєю подругою, але не повелася досить твердо. Ми вийшли на вулицю і застали мою подругу, що обмінювалася телефоном з якимсь хлопцем.
Він мені сказав: «Ось бачиш ми з нею не разом». Після цього вечора він мені написав.
І ми почали з ним листуватися. Як справи і таке інше. Він поїхав працювати на 10 днів і продовжував мені писати. Я йому відповіла.
Подругу теж не бачила тиждень десь і в вкотре ми з нею зустрілися, і я їй дещо показувала у своєму телефоні, забувши про цього чоловіка і те, що ми листувалися.
Вона побачила його повідомлення, образилась, і ми перестали спілкуватися. Помилка в тому, що я їй не сказала, що він мені написав.
Мені треба було їй одразу про це сказати, але я боялася. Не хотіла її засмучувати і подумала, що коли вона про це дізнається, подумає, що я відбила її чоловіка.
Мені вкрай було гидко від самої себе. Ми продовжили спілкуватися з ним. Він, незважаючи на те, що я маю дитину, був готовий зробити наші стосунки офіційними.
Він спочатку мені почав дуже-дуже подобатися і я була на сьомому небі від щастя. Але мій незрозумілий зв’язок із громадянським чоловіком, звичка щодня дарувати своїй дитині і намагатися для її щастя, постійні думки про подругу охолодили мене до цієї людини.
Я насправді ніколи і не припускала думки, щоб піти до нього з дитиною від свого чоловіка, зробила все під керівництвом простого інстинкту.
Згодом я домовилася про зустріч із подругою. Йому за день до цього перестала відповідати та заблокувала скрізь.
Пішла на зустріч із подругою і набрехала, що я з ним ніколи не зустрічалася. Вона каже, що пробачила мене давно, йдемо на диско того вечора і зустрічаємо його.
Вони починають розмовляти, я підходжу до них і він говорить про якусь випадкову вечерю зі мною. Я подивилася на нього, і сказала: «Що за вечеря? Ми з тобою нікуди не виходили».
Я пішла. Звичайно подруга зрозуміла, що я брешу, але не подала вигляду. Він повівся невиховано і все виклав.
Я почуваюся огидно. Хочу дружити з подругою, але розумію, що вся ця брехня як болото. І не знаю, що робити. Розповісти
Або не варто, і постаратися про все забути чи просто нічого їй не пояснювати. Ми ж дорослі люди, зрештою. Але відчуваю, що це їй все неприємно.
