Мені 35 років. Мій перший шлюб був недовгим і тендітним, через 4-5 років розлучилися. Від цих стосунків залишився син, зараз йому 13 років.
Потім тиша у стосунках. І ось він — симпатичний чоловік, який мені подобався вже давно, не приховую.
Закрутилося, закружляло, зустрічалися часто, потім усе рідше. Одне його прохання перевернуло мою роботу з ніг на голову, коли він попросив, я допомогла, і почала цим жити, хотіла йому сподобатись, зараз розумію.
Зустрічі у мене, прохання виконані. Подруги казали: “Та ти диви, ти йому не потрібна”. Та ні, не послухала.
І ось я приймаю рішення, закінчилися стосунки і дізнаюся, що чекаю дитину. Квартира своя, робота більш-менш годує.
Мама каже, що не проти, син давно просить сестричку. Товариш у кущі, зробив пропозицію допомогти грошима, щоб позбавитися від дитини.
І ось моє рішення – я залишила дитину. А він автоматично перестає спілкуватися зі мною.
Варто зауважити, що ми живемо в одному будинку (у період нашої дружби я продала свою квартиру і переїхала до його будинку, хотіла бути ближчою і зручнішою для нього). Скажу загалом, що ніколи йому не дзвонила, не влаштовувала істерик, він приходив сам, коли вважав це зручним та потрібним.
У нього сім’я, дружина та два сини (другий, до речі, з’явився у листопаді, а ми почали зустрічатися у лютому). За весь період очікування дитини він з’являвся 3-4 рази, і я його приймала, чесно кажучи, сподівалася.
Мій син під час наших зустрічей був у бабусі. Потім поява дитини.
Я йому повідомила у вигляді смс – жодної реакції не було, прочитав і все. Зустрічали з пологового мене мама та син.
Приблизно через місяць ми з ним зустрілися на вулиці, і він подзвонив мені, наче нічого й не трапилося. Я вже зовсім по-іншому з ним говорила, у мене зникло молоко на цьому ґрунті та й взагалі все пропало.
Ось тут я по-справжньому зрозуміла, що я одна вже давно, а може, і спочатку, починаючи з ним стосунки, була весь час одна. Але зараз не про це.
Він мені допомагає грошима. Я попросила, сам би не запропонував (приходить, у машину кладе). Сума мізерна, але все ж таки.
Натомість він попросив не підтверджувати його батьківство нікому, навіть у розмові. Доньку не бачив і не прагне цього.
Мама від нас не вилазить, але якби не вона, я б збожеволіла. Тепер щодо дітей.
До сина ставлюся зовсім інакше, ніж до дочки. Його люблю шалено, а дочку не можу прийняти і все.
Роблю все на автоматі, треба та треба.
Зараз продаю квартиру, хочу з’їхати та нічого і нікого не бачити.
На серці та в душі порожнеча та розчарування. Народила для себе, хотіла втримати, зараз розумію, дуже шкодую, що залишила дитину.
Розумію, що зараз посиплються гнівні коментарі від дружин і не тільки, але прошу, допоможіть чи розкажіть, якщо у вас така історія була чи є. Щоправда, важко, але зараз уже нічого не повернеш, а дочку шкода, я сама без тата виросла.
Вийшло, що прізвище у дочки першого чоловіка, який із сином не спілкується зовсім, а по-батькові — коханця. Тоді б мені ці думки в голову, які зараз… От і живу з двома дітьми від різних «тат», дуже шкодую, що з’явилася дочка.