З Ігорем знайомі вже п’ять років, три з яких живемо разом, хоч в офіційному шлюбі не перебуваємо. Коли він мені запропонував жити разом, а потім і узаконити наші стосунки, я погодилася, але коли він постійно в розмові згадував свою колишню дівчину, я передумала.
Мені неприємно, що він часто згадує про неї та розповідає, де вони були разом, куди їздили відпочивати. Мені прикро, але я не хочу з ним сваритись і ніколи не робила йому зауваження з цього приводу.
Але посварилися ми не через це, а через гроші. Я одразу так вирішила, що якщо ми не справжня сім’я, то гроші у нас будуть у кожного свої. На побутові питання ми складаємося, хоча Ігор, звичайно, заробляє більше за мене і купує часто продукти за свої гроші, і в кіно чи кафе він теж мене запрошує, дарує подарунки.
Щороку ми відкладаємо гроші на відпустку і цей рік не став винятком, але виникли розбіжності, де зберігати гроші. До цього вони завжди лежали вдома, а тепер його мати сказала, що поклавши гроші в банк на депозит, можна ще заробити на відсотках, що зайвим не буває.
Та й витратити буде менше спокуси, якщо вони не вдома. Я відмовилася від цієї ідеї, а Ігор свої відніс до банку, але образився, що його не послухала.
Він не може зрозуміти, що я ніколи не мала справи з банками, не брала там кредити і не віддавала своїх грошей і для мене спокійніше, якщо гроші лежать удома. Тим більше, що якщо я на щось коплю, то ніколи звідти не беру, а навіть навпаки, намагаюся десь заощадити, щоби більше відкласти.
І ще я дуже хочу на морі, так що витрачати точно не маю наміру свій запас. Не розумію, на що тут ображатися і чому я не повинна мати свою точку зору, а слідувати чужим порадам?
