Мені 39 років, незаміжня, дітей немає. І ось 10 років тому переїхала до іншого міста винайняла квартиру, але всі мої спроби самостійного життя зійшли нанівець.
Відразу батьки приїжджали в гості на пару місяців, потім з урахуванням зимового періоду жили в мене всю зиму. Допомогли мені придбати свою квартиру й останні три роки живуть із 12 місяців близько 8 у мене, при тому, що у них є дві свої квартири.
Я їх не хочу ображати, вони дуже добрі люди, але не дають мені продихнути. Перед тим, як приїхати цього разу, вони попередили, що хочуть свято з гостями, зрозуміло, в мою квартиру запросять своїх друзів і організують побут, як їм комфортно.
– Потрібно приготувати оселедець під шубою, гуся запекти, потім ще голубців накрутити та зробити кутю! О, ще узвар треба зварити!
Я спробувала поговорити з мамою, що це неправильно, і якщо так і далі буде, я змушена буду орендувати собі житло окремо. Тепер батьки ображаються.
Ображаються, що вони з усією душею, а я хочу з’їхати. Максимально намагаюся уникнути конфлікту з повагою ставлюся до прохань близьких, але мене це дуже пригнічує.
Мама вважає, що якщо вони допомогли придбати мені квартиру, то це все одно сімейна нерухомість. А значить, вони можуть жити в мене.
Я не відчуваю себе господинею у своїй власній квартирі. Навіть постільну білизну не можу сама обрати.
Я не хочу з ними жити в одній квартирі, не хочу зустрічати їх гостей у себе вдома. Я хочу, щоб вони переїхали у свою квартиру і жили своїм життям.
З мамою ми розмовляли відкрито на цю тему, вона сердиться, каже, що я неправа. А батько взагалі мене не чує, каже:
– Народи дитину і живи з нами, тобі нічого не заважає.
У мене одне бажання зібрати – валізу і з’їхати. Мені некомфортно, коли вони вирішують, що погостять місяці три, а може й чотири, а потім це розтягується на роки.
Підкажіть, як делікатно без струсу повітря, вирішити ситуацію? Я вважаю. що батьки занадто сильно опікуються мною у мої майже 40 років.
— Оленко, сонечко ти моє, на тебе одну вся надія… Голос колишньої свекрухи лився з…
Дві сумки стояли посеред прихожої так само впевнено, як чужі правила. Великі, туго набиті, ще…
Вона ще вірила, що світом править добро. Що заміж виходять із любові. Що в білому…
Іноді біда не стукає. Вона заходить у твоє життя в піщаних кросівках і каже, що…
"Ой, та ти з глузду з’їхала, дівчино, якщо зібралася за Тимка Гнатюка заміж." Так сказала…
Сонце пекло так, що марево над полтавськими грядками аж тремтіло, але Віку раптом кинуло в…