Мені 22 роки. Звертаюся за допомогою, оскільки перебуваю в критичній ситуації, пов’язаній із стосунками у ній. Відносини з батьками ніколи не були добрими.
Я з’явилася, коли батькам було по 19 років і вони залишили мене бабусі, доки вони навчаються. Весілля відбулося після моєї появи.
До шкільних років за мною дивилася бабуся, у 6 років батьки віддали до школи і ми переїхали до іншого міста. Батько не відчував особливої любові до мене та і до сім’ї в цілому. Постійні зради та гулянки.
Я не бачила його цілодобово, хоча він обіймав добру посаду. Мама теж до півночі працювала. До 5 класу я росла на вулиці і іноді не їла або їла холодну їжу, що призвело до хронічного гастриту, згодом мама поралася зі мною лікарнями.
Тепер при кожній нагоді звинувачує мене в тому, що я не вдячна дівчинка, адже вона це робила заради мене. Після моєї появи мама не змогла більше мати дітей, у чому теж звинувачує мене відверто.
Був випадок, коли я відмовилася вийти сфотографувати батьків та гостей на вулиці, бо була ніч, і я була в піжамі, за що мама образила мене, тато рознімав нас, а потім сказав, що вони хочуть дитину, але не можуть більше мати дітей.
Я не маю права у своїй сім’ї відмовляти матері, інакше це супроводжується скандалом та звинуваченнями в мій бік. Вперше мама сказала, що любить мене, коли з’явилася дочка.
Мені було 15 років, і для мене це був величезний стрес. У школі мене ображали та закривали в туалетах та роздягальнях за те, що у мого батька є гроші і він обіймає гарну посаду. Але ніхто в сім’ї про це не знав і не знає й досі.
Мені забороняли ділитися проблемами, а від матері я дуже часто чую, що я безглузда салага, малолітка невдячна, не особистість. І все в цьому роді.
Кожне моє бажання сприймається в багнети і ні в що не ставиться. Я почала навчатися там де вони хотіли, вступила, куди вони хотіли, робила все так, як вони скажуть, бо сподівалася, що за це вони пишатимуться мною.
Але тепер мені закидають це, адже я не можу знайти роботу, а ще маю платити гроші за навчання в університеті.
Я вийшла заміж.
Перед весіллям мене звинуватили в тому, що я не думаю про батьків, що беру з них гроші, і я порушила всі їхні плани, а також у всьому сказаному вище. Тепер нам не дають спокійно жити, бо ми маємо виконувати їхні прохання і робити так, як вони кажуть. Інше не сприймається.
Я лаюся з ними, а зараз здали нерви у чоловіка, і ми почали лаятись між собою. Я втомилася від цього.
Батько п’є регулярно, причому п’ють вони нібито культурно. І возити на всі їхні гулянки має мій чоловік. А я стежити за їхніми дітьми.
Я люблю чоловіка, ми разом 8 років і намагаємось зберегти нашу сім’ю. Намагаємось стати на ноги.
Але дуже тяжко з моїми батьками. Як мені з ними спілкуватися, якщо я ненавиджу їх у душі?
Мені боляче до них наближатися, хочеться бігти якнайдалі. Не хочу йти додому, де вони. І завжди почуваюся самотньою та непотрібною серед них.
