Тяжко мені, ось і вирішила написати свою історіб. Протягом двох років був у мене друг, який став найкращим другом.
Знала я його вже 8 років. Знала добре.
До речі, таких друзів у мене було двоє. Він і моя подруга.
Труднощі були в нього і в мене в житті, підтримували одне одного, старалися. Жив він у іншому місті, не в нашому рідному.
Якось приїхав і в одну із зустрічей спробував поцілувати мене. Я відмовилася.
Він забарився і сказав, що поквапився. Потім почалися його залицяння за часів його візитів до нашого рідного міста.
Акуратно і шанобливо доглядав. Я не наважувалася довго, але потім щось у мені змінилося.
Почали зустрічатись. Приїздив до мене щомісяця, просив на роботі відрядження та відпустки. Тривало це 8 місяців, і він запропонував мені переїхати до нього.
Я відмовилася, бо була в мене кар’єра та улюблена робота, квартира. Ніби зустрілися і вистачить.
Життя було налагоджене, та тільки сім’ї не вистачало. І він запропонував.
Кинула все та поїхала до нього, він мене утримував, я шукала роботу. Минуло два місяці.
Бачу погано йому, відчуваю, що хоче, щоб я пішла, відганяла ці думки. Але настав час, і він сказав це.
Попросив піти куди завгодно, попросив розлучення, пояснюючи тим, що я не даю йому повітря, що посадила його на ціпок. Я може й винна, але волю його я обмежувала лише в межах, необхідних сім’ї.
Закипала, коли з жінками гуляє (колеги) та листується. Коли зрозуміла, що він серйозно налаштований, обіцяла все переглянути, але він своє прохання повторив.
Поїхала я від нього. Бачу, що спілкується з іншою.
Можливо, і вона стала причиною. Подавати на розлучення рука не піднімається. Як упоратися?