Раніше я завжди аргументувала свою нерішучість дітьми, мовляв, ми повинні бути разом для них, але ж діти вже виросли

Мені зараз 40 років. Заміж вийшла о 20 років, чоловікові на той час було 23 роки.

У нас двоє дітей, 19 та 18 років. За 20 років заміжжя я старанно працювала і зробила кар’єру – у мене тепер хороша посада та зарплата.

Чоловік усі ці роки майже зовсім не розвинувся. Він 20 років тому відкрив невелику фірму надання послуг — будує паркани, балкони.

Я очікувала, що фірма розвинеться, у нього буде персонал, але він як працював із самого початку один, так і досі працює. Тільки спину собі «загробив» від важких речей.

Рости та розвиватися він не хоче чи не може. Мені важко поважати його, тому що я більше отримую і за статусом набагато вища за нього.

Що мені робити? Піти? Боюся, та й соромно залишати його лише через «низький статус».

Раніше я завжди аргументувала свою нерішучість дітьми, мовляв, ми повинні бути разом для них. Але ж діти вже виросли.

Може, краще нам розлучитися, і він знайде просту жінку без запитів, яка дивитиметься на нього із захопленням? Він вдома сам уміє все ремонтувати, щовечора проводить удома.

Але це мої цінності. Як зробити так, щоб він захотів більшого, рости і розвиватися?

Я хочу з повагою та гордістю дивитися на нього, а він приходить брудний, бо цілий день ремонтує чужі огорожі на колінах. Не бачу у майбутньому для нас шансу.