— Раз Ганна не підходить… Будеш Афродітою! Богиня любові й краси, як тобі? Цей жарт викликав справжній фурор. Наша головна «ворожка» Настя — та, що з поголеною потилицею і купою сережок — почала вираховувати щось на калькуляторі, складаючи дату мого народження зі століттям до нашої ери. — Сімка! Повний збіг! — урочисто видала вона. — Тобі ідеально підходить

Коли тобі ось-ось стукне тридцять, а на безіменному пальці правої руки вітер гуляє, мимоволі почнеш вірити хоч у чорта, хоч у нумерологію.

Той ранок у нашому відділі почався не з кави, а з мого нервового зриву. Я сиділа над звітами, поглядаючи періодично у вікно, і раптом розплакалася.

Дівчата миттю злетілися, як бджілки, і після недовгої наради постановили: в усьому винне моє «кармічно слабке» ім’я — Ганна.

— А може, Інеса? Чи Клара? Ні, краще Гортензія! — кричала з-за монітора бухгалтерка.

— А Есмеральда як тобі?

— Не дай Боже! В літературної Есмеральди така доля, що ворогу не побажаєш. Давай краще Жанетта! Або Віолетта!

Наш кабінет гудів, дівчата реготали, підбираючи мені нову, щасливу долю. Єдиний чоловік у нашому жіночому царстві, айтішник Валера, закотив очі й не витримав:

— А може, Горгона?

— Пішов ти, Валерик!

На нього полетів цілий стос паперів із якимись астрологічними графіками. Жіноча половина колективу підійшла до мого порятунку вкрай серйозно, озброївшись гороскопами на всі випадки життя.

— Ганнусю, от чого ти дурницями маїшся? У тебе ж прекрасне ім’я. Між іншим, найпопулярніше у світі, — Валера спокійно зібрав розкидані аркуші, поклав мені на стіл і притиснув їх великою шоколадкою.

— От саме тому! — спалахнула я. — Мільйони тих Ганнусь бродять по світу і забили своїми кармічними потоками всі мої енергетичні канали! Я прошу в Бога щастя, а Він мене не чує, бо навколо кричать сотні інших Ганн!

— Ніби ж розумна жінка, квартиру в Ірпені сама купила, посада хороша, а віриш у таку маячню, — зітхнув він.

— А в що мені вірити?! Я просто хочу жіночого щастя! Мені тридцять на носі, додому приходиш — а там тільки тиша в стінах дзвенить. Жодних перспектив.

— А-а-а, он воно що… Борщів захотілося, пелюшок, сорочечок дитячих.

— Уяви собі, так! Хочу пелюшок і маю на це право! — в очах знову запекли сльози.

— Маєш, не сперечаюся, — м’яко відповів Валера. — Але для щастя треба ще й голову підняти, по сторонах роззирнутися. А ти ж як у футлярі: робота — дім, дім — робота. Я тебе в кіно кликав, пам’ятаєш? А ти відмовилася.

— Ти кликав мене на мультик про якогось динозавра! Валеро, мені двадцять дев’ять років, які динозаври?!

— Ти занадто серйозно до всього ставишся, Ганю. У тебе навіть таргани в голові ходять строєм. Розслабся трохи, почни насолоджуватися життям.

— Як я можу розслабитися, коли всі мої біди через це дурне ім’я! — стояла я на своєму.

— Ну добре, — Валера хитро примружився. — Раз Ганна не підходить… Будеш Афродітою! Богиня любові й краси, як тобі?

Цей жарт викликав справжній фурор.

Наша головна «ворожка» Настя — та, що з поголеною потилицею і купою сережок — почала вираховувати щось на калькуляторі, складаючи дату мого народження зі століттям до нашої ери.

— Сімка! Повний збіг! — урочисто видала вона. — Тобі ідеально підходить!

Усі дружно ахнули. Так і вирішили: поки не поміняю паспорт, кликатимуть мене Афродітою, щоб звикала до нових вібрацій.

Не встигла я звикнути до свого божественного статусу, як настав час моєї довгоочікуваної відпустки, я купила путівку в санаторій біля моря. Проводжали мене всім відділом, наче в останню путь.

— З цього дня ти — Афродіта! І крапка! — напучували дівчата.

Санаторій виявився розкішним: просторий хол у квітах, дзеркальні ліфти, балкон із виглядом на море, що лагідно накочувало хвилі на пісок.

А чоловіків мого віку там було стільки, що очі розбігалися.

Сусідкою по кімнаті виявилася Наталка — ефектна білявка з нарощеними віями і губами на пів обличчя. Почувши моє «нове» ім’я, вона прийшла в дикий захват.

— Оце пощастило! — сплеснула вона руками. — Я всім скажу, що ти Афродіта. Чоловіки на такі імена, як оси на мед, летять! Гарантую, до кінця відпустки вийдеш заміж!

Я трохи знітилася, але відмовлятися від такої «реклами» не стала. Наталка знала половину узбережжя, всі вільні (і не дуже) чоловіки скручували шиї, коли вона йшла пляжем.

І її реклама таки спрацювала. Охочих познайомитися побільшало в рази.

Якось на пляжі до мене підсунувся якийсь пузатий «мачо» із золотим ланцюгом на шиї товщиною з палець.

— Красуне, а чого це ми сумуємо? Афродіточко, може, познайомимося ближче? — його вуса ледь не лоскотали мені плече, коли він навалився на мій шезлонг.

Я так швидко ще ніколи в житті не бігала! Схопила рушник, капці — і навтьоки, аж пісок з-під п’ят летів. Зачинилася в номері, трушуся вся. Якесь сумнівне вимальовувалося щастя.

А справжній жах почався, коли Наталка поїхала додому. Вона щедро роздала мій номер телефону своїм найпалкішим залицяльникам, мабуть, вирішивши, що передає мене «у спадок».

Її кавалери чомусь вирішили, що раз я Афродіта, то я дівчина вкрай вільних поглядів.

Мені не давали проходу. Обіцяли все: від келиха пива з шашликом до якихось неймовірних золотих гір. Шкірилися зубами, підморгували, а телефон розривався від непристойних повідомлень і фотографій чужих чоловічих принад.

Дійшло до того, що сувора жіночка-адміністратор зробила мені зауваження, мовляв, моя поведінка «не відповідає моральному обліку санаторію».

Я сиділа на ліжку, ридала в три струмки і не знала, що робити.

У відчаї набрала єдиний номер, який пам’ятала напам’ять. Валерин.

Він примчав за добу. Високий, плечистий, із серйозним обличчям.

Як тільки Валера став поруч зо мною і важким поглядом обвів пляж, усі ці курортні «женихи» миттю розчинилися в повітрі. Я нарешті змогла спокійно вийти з номера, поїсти і просто погуляти берегом.

Дивно так… Ми п’ять років сиділи в одному кабінеті. А розгледіла я його тільки тут, під гарячим морським сонцем, ховаючись за його такою надійною, такою рідною спиною.

За той тиждень ми наговорилися на все життя наперед. Виявилося, що йому давно не потрібні динозаври. Він так само мріяв про затишний дім, борщ на плиті і дитячий сміх у кімнатах.

І що я йому, виявляється, давно подобалася, просто він не знав, як підступитися до моїх «тарганів».

Через місяць після повернення ми подали заяву до РАЦСу. А ім’я Афродіта… Знаєте, якось воно мені різко розхотілося його носити. Надто вже воно кричуще.

Для серйозної, коханої жінки Ганна — звучить набагато тепліше й щасливіше.

***

Від редакції:

Часом ми шукаємо своє щастя в далеких зорях, гороскопах чи магічних іменах, не помічаючи, що воно роками сидить за сусіднім столом і пропонує розділити шоколадку. Справжня любов не потребує гучного пафосу — їй потрібні лише щире серце та надійне плече в скрутну хвилину. А ви коли-небудь пробували кардинально змінити долю, чи вірите, що наше щастя завжди знайде нас самостійно, хоч як би ми не називалися?