У мене складна життєва ситуація, з якою, можливо, хтось стикався і зможе допомогти порадою. З чоловіком ми були одружені понад 20 років, але на цей час разом не живемо.
Офіційно не розлучилися, але я пішла від нього два роки тому через його зраду. Розлучилися ми з чоловіком без гучних скандалів відносно мирно.
Досі спілкуємося, але лише на тему дітей (у нас їх двоє, 14 та 19 років), які мешкають зі мною у двокімнатній неприватизованій квартирі моєї мами. Чоловік живе окремо в двокімнатній, що дісталася від його батьків, як відповідальний квартиронаймач (квартира теж не приватизована).
У моїй квартирі прописаний ще мій рідний брат, який має спільне житло зі своєю дружиною. Він погоджується на справедливий поділ маминої квартири, навіть запропонував, щоб я взяла собі велику частку, щоб вистачило купити повноцінну однокімнатну квартиру.
Для цього брат пропонує приватизувати квартиру покійної мами, після чого її продати чи розміняти, як вийде. З цією ідеєю я пішла до чоловіка. Мовляв, у мене половина квартири, додай грошей на другу половину і буде двокімнатна для наших дітей, в якій ми їх пропишемо і в якій вони житимуть разом зі мною.
На мій погляд, це логічно та справедливо. Вислухавши мене, чоловік без особливих вагань погоджується на розмін, а заразом і на офіційне розлучення. І все було добре, поки про цю нашу ідею не дізналася його теперішня дівчина – цинічна самозакохана дівчина, яка майже на 20 років молодша за нього.
Панночка досвідчена, з багатодітної родини, за плечима вже два розлучення. В особі мого чоловіка вона знайшла собі забезпеченого коханця і, вирішивши, що життя вдалося, обживає його квартиру і налаштовує його проти наших дітей заради власних інтересів.
Причому непогано у цьому досягла успіху, оскільки невдовзі чоловік пішов назад. І я чудово бачу, звідки ноги ростуть і хто тут знайшовся такий розумний, що вміє розпоряджатися чужим майном у своїх інтересах.
Конструктивна спочатку розмова поступово скотилася у грандіозний скандал. У результаті чоловік вирішив, що він забирає дітей жити до себе, а я, на його думку, можу жити сама як хочу.
Він вважає, що впорається з дітьми не гірше за мене (та й що з ними справлятися, якщо вони вже майже дорослі). І ось тепер на старості (мені вже давно за 40 років) я ризикую залишитися і без житла, і без дітей.
Та й з чого раптом я маю відправляти своїх дітей жити з незрозумілою жінкою в одній квартирі? Я заплуталася, не знаю.
Що робити і як розгорнути ситуацію на свою користь (і на користь дітей, звичайно ж) у мене просто не вистачає аргументів у суперечці з чоловіком, який аж ніяк не дурень і заговорити може будь-кого.
Порадьте, будь ласка, може бути якісь юридичні зачіпки або хоча б виразні аргументи, які я могла б використати у суперечці з чоловіком, щоб відстояти свою початкову ідею. Заздалегідь дуже вдячна.
