Рік тому мені довелося переїхати жити в іншу країну, залишивши буквально все, що я мала, у тому числі й друзів. Період адаптації дався більш-менш легко, але тільки доти, доки я не усвідомила, що залишилася зовсім одна. Я зрозуміла, що незабаром не буде кому навіть вислухати мене.
Також я усвідомила, що ніколи не була комусь життєво потрібна, тобто для всіх з ким я спілкуюся, я просто заповнення порожнього місця у цьому житті. Якщо я зникну, великого горя вони не відчуватимуть. Цю порожнечу і смуток я почала прикривати своїми улюбленими артистами, кажучи, що, крім них, мені ніхто не потрібен.
Сім’я, не розуміючи цього, не підтримує мої інтереси і навіть лає за це. Оскільки я старша дочка із 4 дітей у сім’ї, на мене покладається вся відповідальність у будинку. Завжди всі претензії насамперед спрямовані на мене.
Я не можу точно побачити своє майбутнє, все моє життя валиться прямо в мене на очах. Я відчуваю, що поступово можу просто увійти в депресивний стан, оскільки жодної підтримки на мою адресу не спостерігається. Як мені бути? Я сама вже нічого не маю.
Надія розливала по глибоких тарілках густий, ще з обіду настояний борщ. Аромат на кухні стояв…
— А ти не боїшся отак відразу на мужика насідати? Сполохаєш же, втече від тебе…
Ганна втомлено опустилася на стілець, обхопивши долонями чашку з гарячим чаєм. За вікном мрячив холодний…
— Мамо, усього пару-трійку років, — просив Арсеній. — Ні! — Ну чому?! — Та…
Я вже давно помітила одну дивну річ. Шлюби іноді розвалюються не від великих потрясінь. Не…
Я тільки зняла пальто в передпокої, коли з кухні донісся гучний гуркіт. Вова грюкнув порожньою…