Багато вже сказано про стосунки батьків та дітей. Проте я не можу впоратися зі своєю ситуацією.
Мені 37 років (точніше ось-ось 38), я самостійна та незалежна. У другому шлюбі. У мене двоє синів.
Нещодавно із чоловіком купили свій будинок. Це все добре, якби не моя мати. Вона доводить мене до нервового виснаження.
В результаті, я не можу нічого робити, спати, мене трусить, починається депресія. Рятуюсь пігулками. Але так не може бути далі.
Рік тому не стало бабусі. Вона була вже у поважному віці, 91 рік. Але вона жила б ще, сил вистачало, якби не моя мама. Вона (мама), звичайно, дбала про неї, але весь час на неї кричала, змушувала робити те, що бабуся не хотіла.
Бабуся плакала і казала, що та ніяк не дочекається, коли її не стане. Потім мама змусила її поїхати на дачу, знаючи, що ділянка не рівна, багато гірок, сходів, а бабуся туди не хотіла їхати.
Мама змусила, бабуся там упала, поламала кістки тазу і за місяць її не стало. Другий епізод: мій молодший брат захворів на невиліковне прогресуюче захворювання.
Лікарі негласно сказали, що це не той діагноз, а отруєння, що призвело до поразки мозку. Брат (31 рік) останні 5 років майже паралізований, не говорить.
Причому тут мама? У його 18-20 років вона змушувала його працювати по 16-18 годин на добу. Тому що на її думку, людина повинна працювати, тільки тоді вона удостоєна поваги.
Він працював в автопарку та пішов підробляти (+до основної зайнятості) в акумуляторну. Ми із чоловіком просили маму зупинити його.
Але вона навіть слухати нас не захотіла. Показувала з гордістю його руки в мазуті та тріщинах на пальцях і пишалася.
Епізод третій: одного разу в пориві емоцій вона побажала татові, щоб він відчув увесь біль інших людей, щоб він зрозумів і дізнався про страждання інших. Тато жив лише для нас. Найдобріша людина. У грудні його не стало.
Епізод четвертий (але насправді перший): вона забрала мого старшого сина. Коли він був маленький, вона забрала його до себе та не віддала мені.
Мене виставляє недолугою мамою, нездатною ні до чого. До мене не пускала його.
Навіть був момент, коли погрожувала відсудити його та позбавити мене прав. Чому? Їй це питання треба поставити.
Нині синові 17 років. Вона налаштовує його проти мене і не пускає його до мене зовсім.
Син дорогою з коледжу зайшов, то вона йому весь мозок винесла, щоб він швидко йшов додому. А син по телефону виправдовується: «Я на секундочку, я маму хотів побачити».
Наступний епізод: молодшого мого сина вона не хотіла. Вимагала позбавитися. Слава Богу, що я змогла встояти та він з’явився на світ. Це моя втіха. 5 разів до того вона за руку водила мене до лікарів, платила та вимагала позбавлятися від дитини, і я так робила.
А тут ще вона хоче, щоб я стала доглядальницею у брата. Ви уявляєте, що це? Я сказала їй, що не залишу родину.
У мене є син, чоловік, я їх не кину заради того, щоб сидіти з ним. Запропонувала найняти професійну доглядальницю за мій рахунок. Я її оплачу, а їй (мамі) буде помічниця.
Так ні! Їй цього не треба. Вона накричала на мене і тепер не розмовляє зі мною.
Вона мені одного разу сказала: «Чому захворів брат, а не ти?», а потім ще: «Як би хотіла бачити, як тобі буде погано, коли тебе залишить чоловік, і ти будеш сама».
Боже як мені важко. І це при тому, що вона може дзвонити по 8 разів на день і контролювати кожен крок. І це все на тлі того, що їй дуже важко, у неї болить, а я така байдужа, не уважна.
Сусіди та родичі мені вже сказали: «у тебе така гарна мама, а ти так до неї ставишся».
А що я? Я допомагаю, біжу до неї за першим покликом все покинувши, незважаючи на здоров’я та погодні умови.
Живемо ми не в одному дворі, до речі. Їй захотілося, щоб я все кинула і помчала на дачу вулика переносити з одного місця на інше.
Я відмовилася. Вулики стоять там уже 3 роки, хай стоять. Я тільки перестала хворіти, їхати далеко та холодно (на велосипеді).
Вона все викрутила на свій лад, знову образи, а сину моєму розповіла все по-іншому. Втомилася. Я так втомилася.
Я навіть не чекаю, що ви даватимете мені поради. Може, просто у вас є свій погляд на цю ситуацію.
Мені так важко бути у всьому винною. Я не можу за маминим коником стрибати і робити тільки те, що їй хочеться і тоді, коли їй хочеться. У мене також є своє життя, свої справи, свої проблеми.
Батько перед тим, як його не стало сказав: «У неї такий характер, що витримати неможливо. Я кажу: «Як же, вона ж про всіх так дбає». А він: «Краще б не дбала!»
