Я не знаю, як правильно вчинити, боюся приймати рішення, бо будь-яка моя дія обертається помилкою. У мене є маленька донечка, їй рік і вісім місяців.
З батьком її ми розійшлися практично одразу після її появи, всі турботи про неї, у тому числі матеріальні проблеми, повністю на мені.
До півтора року я сиділа вдома з нею, потім ми домовилися з моєю мамою, що я вийду на роботу, і забезпечуватиму нас, а вона сидітиме з дитиною і звільниться з роботи, вона працює добу три, я їй допомагатиму грошима.
Як тільки я вийшла, донька одразу почала хворіти, з’явилася купа проблем, хоча коли я з нею була, все було нормально. Минуло 3 місяці і мама вже не хоче з нею сидіти, каже, повертайся в декрет і сиди до трьох років, а я продовжуватиму працювати (вона поки що так і не звільнилася).
Мовляв, дівчинка ще дуже маленька і я не впораюся зараз. Грошима обіцяють допомагати, тільки на найнеобхідніше.
З роботою у мене все суворо, якщо я зараз знову піду в декрет, це нікому не сподобається, і мені, швидше за все, доведеться шукати інше місце.
Робота в мене хороша, мене дуже влаштовує, шкода її втрачати. Та й жити на копійки, батьківські подачки вдвох також важко.
Я розумію, що дитина моя і мама мені нічим не зобов’язана. Я повинна забрати дочку і сама неб займатися.
Але я дуже переживаю, що не буде вистачати грошей та роботу. Що вибрати не знаю.
