— А мені тато велосипед обіцяв! – радісно похвалився 6-річний син 16 квітня.
Мені захотілося засміятися в голос: знала, чого варті обіцянки Роми. І не тільки обіцянки, а й усі його вигадки та балачки. Загалом ми і не жили разом. Зустрічалися близько восьми місяців. Він мені стільки локшини на вуха намотав, що дивно: як мої вуха не відпали під такою вагою?
Рома говорив, що дивовижно готує. Розбирається в машинах. Служив. Має свою квартиру. У нього високооплачувана робота. Тато – впливовий бізнесмен. Мама – красуня яких пошукати, і також бізнес-вумен.
Рома говорив, що мріє про сім’ю, але йому не щастило з дівчатами: всі були меркантильними до неподобства. Одна його обікрала. Друга підставила. Третя з ним навіть не спала, тільки гроші тягнула. І ось він зустрів мене: добру, хорошу, без корисливих інтересів.
Сумніватися в Ромі підстав не було. Він їздив на пристойній машині, приводив мене до себе в гарну квартиру. Завжди платив у кафе і ресторанах. Він здавався мені надійним чоловіком. Мені він щиро подобався. До кохання був лише один крок.
Я чекала дитину. Не спеціально, так вийшло. Той день нашого кохання мав бути безпечним, тому ми пішли на ризик, а не в аптеку. Тоді все й спливло. Я думала, що ми одружимося, будемо ростити дитину, все в нас буде добре. Жити було де, у мене робота, у нього дуже хороша робота. Матеріально б дитину потягнули.
Рома почав придумувати відмовки і гнати мене на гріх. Головний аргумент: моя мама проти одруження. Не схвалить, засмутиться, а в неї проблеми зі здоровʼям.
Я знайшла матір Роми в соцмережах. Її фотографії мене вразили: лижі, спортзал, відпочинок де тільки можна. У мене закралися сумніви в її проблемному здоровʼї. Я їй написала. Привіталася, сказала, що я дівчина її сина, і запросила на зустріч.
Зустріч не відбулася. Але ми поговорили телефоном. Роботи в Роми не було з самого закінчення інституту. Машина – вітчима. Квартира – друга. Гроші на кафе – подачки матері. І Рома взагалі не служив. Усе виявилося брехнею. І ще моя цікаве положення взагалі нікого не спантеличило, матері Роми було наплювати.
Я порвала з Ромою, але вирішила дитину залишити на свій страх і ризик. Вписала Рому батьком за його бажанням. Подала на аліменти. Він жодного дня не прожив зі мною і сином. Це я зараз розумію, що треба було йому збрехати, що зробила переривання, і жити собі спокійно і щасливо. Але тоді мені мама весь мозок проїла, що дитина має знати батька. Знає. І кому від цього легше?
Рома з’являється в нашому житті раз на кілька місяців. Розповідає байки про бізнес, про провали чергового бізнесу, просить відтермінування від сплати аліментів, обіцяє золоті гори і пропадає.
16 квітня був обіцяний велосипед дитині. На початку травня я сама придбала велосипед і подарувала його синові. За літо Рома дзвонив двічі. І щоразу велосипед був обіцяний у п’ятницю. В яку п’ятницю. Рома не уточнював. Тож, можливо, я даремно на нього наговорюю, і коли-небудь «велосипедна» п’ятниця все-таки настане. Я про покупку мовчала.
Усе літо син катався на велосипеді. Кілька разів розмірковував: а що робити, якщо тато привезе другий велосипед, який обіцяв? Куди його ставити? На якому кататися? Я знала, що цього не станеться.
З’явився Рома 12 вересня. Приніс тисячу гривень, гордо її простягнув мені і сказав:
— Це на велосипед! Я в інтернеті пошукав, можна купити нормальний підтриманий варіант.
Не вистачало тільки величного поклону і фрази: «Не дякуйте!» Добре хоч якийсь 3-колісний мотлох не приніс. Або взагалі іграшковий ще б притягнув. Він же не уточнював, який саме велосипед буде.
Син росте, і вже почав розуміти, що його татусь – пустодзвін. Мамі Роми як спочатку було наплювати на звістку про дитину, так і досі онук її не цікавить. Добре, що в мене є робота і мама. А Рома коли-небудь сам відвалиться. Або син стане підлітком і пошле такого татуся на три літери. Головне, борг за аліментами накопичується, Рома так і не працює ніде. Там і до позбавлення батьківських прав рукою подати.
А у вас є такі знайомі, у яких що не слово то брехня?
