Я з маленького містечка та ще зі школи мріяла жити та працювати у столиці. Мрія здійснилася, але не зовсім.
Після закінчення медичного коледжу, я знайшла роботу, винайняла невелику квартиру, і цілий рік жила одна. Акуратно розпоряджаючись грошима, я ніколи не позичала, мені на все вистачало.
Сестра теж зібралася жити у столиці та приїхала до мене. Вже знайшла роботу, але поки що з маленькою зарплатою і не може платити за оренду своєї квартири, тож попросилася пожити зі мною.
Мені не хотілося жити з нею разом, я не люблю пускати когось у свій особистий простір, навіть рідну сестру, але відмовити їй я теж не змогла. Віка сказала: «Поживу в тебе поки стану на ноги, а потім з’їду».
Становлення на ноги у неї триває два роки. Спочатку я думала, якщо вона не може потягнути окрему квартиру, то зможе платити за мою половину орендної плати. І їй не клопітно і мені теж вигідно, якщо вже живемо разом.
Але сестра все розсудила по-своєму, вирішивши, що вона поживе моїм коштом, адже я маю більше доходів. Участь у домашніх справах вона теж не хоче брати, вона ніби тут не господиня.
Витрати на продукти та миючі засоби теж лягли на мене. Те, що батьки передають з дому, Віка вважає достатнім, щоб не почуватися утриманкою. За квартиру їй платити нема чим.
Вона просто не вміє розпоряджатися грошима. Отримавши зарплату, одразу біжить купувати собі чергову кофтинку, йде обідати в кафе замість того, щоб самій собі щось приготувати.
Витратить за тиждень усі гроші, а потім позичає у мене на проїзд, хоча ніколи не повертала борг повністю. Коли я намагалася їй це пояснити, сестра сказала, що не може ж вона ходити в чому завгодно.
Коли я кажу, що потрібно купувати продукти, вона тільки ляскає віями й каже: «я не маю грошей, у тебе ж є, купи ти, а я наступного разу». Мені це все трохи набридло, але не знаю, як зважитися, їй про це сказати, щоб не образилася, та й батьки не зрозуміють, як це я виставила за двері рідну сестру, адже я старша і повинна їй допомагати.
