– Все, я від тебе йду! – тільки-но зайшовши у квартиру, сказав Сергій дружині та поліз у шафу по валізу. – Йду назавжди.
– Слава Богу, – несподівано для чоловіка сказала Олена.
– Навіть так? – Сергій на мить зупинився, а потім поспішно став заповнювати валізу своїми речами. – Значить, я все правильно роблю.
– Правильно, – підтвердила дружина. – Давно треба було.
– Що – давно? – Сергій знову мигцем глянув на Олену, при цьому швидко складаючи сорочки у валізу. – Давно треба було піти від тебе, чи давно здогадатися, що ти мене не любиш?
– Треба ж, яке поспішне розставання, – посміхнулася Олена, спостерігаючи за його рухами, а потім не стрималася і запитала: – Ти куди так поспішаєш? Складай речі акуратніше.
– Нічого з ними не буде, – чоловік уже складав у валізу свої светри. – Все попрасується. А мене внизу таксі чекає.
– Ти ще й на таксі? – щиро здивувалася Олена. – А що, машину мені залишаєш?
– Ні. Тобі лишається квартира.
– Так вона й така моя.
– А машина моя! – сказав Сергій.
– То чому ж ти сам не за кермом? – не вгавала дружина.
-Просто я знаю, що після розмови з тобою я буду сам не свій. Тому їхати не буду за кермом.
– Це так, – Олена посміхнулася. – Це я давно за тобою помітила. Ти звісно, молодець, що нарешті все це затіяв. Але перед тим, як піти, будь ласка, напиши мені розписку.
– Що? Яку ще розписку? – чоловік спробував закрити вже повну валізу. – Не закривається.
– А ти другу валізу візьми, – порадила дружина.
– Другу я залишаю тобі.
– Ну, якщо так, то дякую. Так ось, напиши мені розписку, що йдеш від мене раз і назавжди.
– Що значить раз і назавжди? – не зрозумів чоловік.
– А те й означає. Напиши, я такий-то, бувши в здоровому глузді та розумі, обіцяю, що йду від своєї дружини такої-то, безповоротно і назавжди. Тобто, без права повернутися назад.
– Що? – розгубився Сергій, і здивовано глянув на дружину.
– То, – спокійно відповіла Олена.
– Навіщо тобі цей папірець?
– Треба. На пам’ять. Але головне, щоб якщо ти раптом завтра передумаєш, і знову з’явишся на порозі, я тобі могла показати цю розписку.
– Навіщо?
– Щоб ти одразу розвернувся і пішов.
– Не зрозумів, – Сергій застиг. – Ти що, думаєш, я йду, щоб повернутися. Та ніколи в житті!
– Я тобі охоче вірю, – Олена знизала плечима. – Але все одно, так мені буде спокійніше. Не хочу, щоб ти вже завтра, коли повернешся, обурювався, від того, що побачиш тут незнайомого чоловіка.
– Що значить – чоловіка?
– Мені здається, що ти ставиш нерозумні питання. Зібрався? Пиши розписку й біжи. На тебе таксі чекає.
– Зачекає! – Сергій раптом присів на диван, задумався, потім знову уважно подивився на дружину. – І все-таки що означає – я побачу тут незнайомого чоловіка?
– Любий, тебе, зараз, здається, чекає не тільки таксі, а й незнайома мені жінка. Так?
Чоловік промовчав.
– То що тебе дивує? – продовжила дружина. – Що в мене може з’явитися незнайомий тобі чоловік?
– Але ж ти сказала, що він з’явиться вже завтра.
– А в тебе є жінка вже сьогодні. А з’явилася вона, мабуть, не вчора і навіть не позавчора. Отже, все гаразд. Пиши розписку і йди, – Олена простягала йому аркуш паперу і ручку.
– У тебе хтось є? – раптом запитав Сергій.
– А це щось змінює?
– Можливо.
– Любий, валізу збирав ти, а не я. Тому я не відповідатиму на твої запитання.
– Але чому?
– Тому що ти вже вирішив, поставивши мене перед фактом.
– А якщо я не піду? – раптом запитав Сергій. – Якщо я зараз поверну всі речі на місце? Ти мені скажеш, чи є в тебе хтось, чи ні?
– Не вигадуй, любий. Ти вже зібрався.
– Але ж папірець, який ти від мене просиш, я ще не написав.
– То пиши.
– Не буду! – у голосі чоловіка з’явилася якась дитяча примхлива інтонація. – Поки не скажеш, чи є в тебе хтось, чи ні, я нічого писати не буду!
– Дивний ти якийсь… – дружина сіла поруч із ним. – Ну, не пиши. Іди просто так.
– Але чому?! – не вгавав чоловік.
– Що чому?
– Чому ти так легко мене відпускаєш?
– А ти сподівався, що я тебе триматиму? – усміхнулась Олена.
– Ну, хоч трохи. Чому все відбувається так просто?
– Тому що я не хочу, щоб ти, як сам і говорив, був сам не свій. До того ж останні тижні нашого співжиття показали, що розставання неминуче. Йди.
– Не можу, – зізнався чоловік.
– Йди, – знову повторила дружина. – Тебе таксі чекає.
– Не чекає на мене ніхто! Я просто хотів швидко піти. Щоб не розпочинати довгу та нудну розмову. Але твоя розписка мене спантеличила.
Чоловік різко встав, відсунув валізу, і пішов в іншу кімнату, де ліг на ліжко й задумався.
– Так ти йдеш, чи ні? – гукнула йому Олена.
Не дочекавшись відповіді, вона зітхнула, і все-таки почала розбирати валізу…
