З дитинства прикладом справжніх стосунків були мої батьки та їхня любов на все життя, і я на прикладі їхніх стосунків так само хотів побудувати свою сім’ю, так щоб з однією на все життя, я ніколи не прагнув мати багато дівчат. На першому курсі інституту я познайомився з Мариною, скромною дівчиною з невеликого села.
Саме з нею я вирішив побудувати справжню сім’ю на довгі роки, любив її дуже сильно, ми були одне у одного перші і я вірив, що будемо разом назавжди. На 4 курсі я зробив пропозицію, вона погодилася, весілля вирішили зіграти після випускних іспитів.
Восени я почав помічати, що з Мариною щось відбувається. Вона стала якоюсь нервовою, настрій змінювався у неї кілька разів на день, ми часто почали сваритися. В одну з таких сварок я вирішив напитися в компанії однокурсників, які мешкають у гуртожитку.
Ми були вже на той момент багато випили, коли почали розмовляти про мене та Марину. Один з хлопців почав говорити, що вона майже з усіма спить, та й усілякі дурниці.
А я дурень повірив, пішов до неї додому, висловив їй все, що я думаю і кинув її прямо на сходовому майданчику. Вона плакала і щось говорила, а я її просто покинув і пішов.
А на лекціях потім не звертав на неї уваги, а потім вона зникла. Говорили, що вона у лікарні, що їй стало погано прямо на вулиці.
У мене, звичайно, були думки відвідати її, але поки я зібрався, вона поїхала. Її подруга принесла листа, я поклав його в кишеню джинсів і успішно забув про нього.
Згадав, коли вони сохли після прання, що написано було вже не розібрати, я зім’яв ще більше листа і викинув у бак для сміття. Я почав змушувати себе забути Марину, навіть не звернув увагу на те, що вона взяла академвідпустку за станом здоров’я.
З того моменту минуло шість років. Після інституту я влаштувався працювати у хорошу компанію.
Життя протікало між роботою, друзями, рідними. Марину я забув не одразу. Три роки тому я познайомився з дівчиною, спочатку це були не серйозні стосунки, але потім вони переросли в досить серйозний роман, який закінчився весіллям.
У Наташі була дитина, 10-місячна донька Саша, яку після весілля я вдочерив. Півроку тому ми купили квартиру в хорошому районі, поряд є і садок, і школа, і поліклініка. Дружина вирішила сидіти з донькою вдома, але коли дізналася, що чекає дитину, довго сидіти з нею не могла, перші місяці були дуже важкі, тому вирішили віддати Сашу до дитячого садка.
Щоб дитина не сильно боялася, я вирішив взяти відпустку та місяць водити у сад.
Одного чудового ранку я побачив Марину.
Вона вела доньку в садок, дівчинці 5 років, схожа на маму. Вигукнув, розговорилися, дочку звуть Василіса. Марина тоді швидко втекла, віддавши дитину.
У мене з голови вона довго не виходила, я почав думати, як ще раз зустрітися з нею. Загалом, ми почали бачитися щодня вранці та ввечері, іноді разом гуляли на дитячому майданчику.
Через 2 тижні ми опинилися у ліжку. Тільки після того, що сталося, я зрозумів, що я накоїв, але було вже пізно жалкувати.
Але ще більше мене цікавило питання, чи правда те, що вона мені зрадила? У наступну зустріч я поставив запитання, вона просто сказала: «Дурень ти, а ти не подумав що Василіса твоя дочка?»
Я сторопів, а вона просто взяла таксі і поїхала. Перестала відповідати на дзвінки, у дитячий садок дівчинку почав водити чоловік, потім взагалі перестали.
Вирішив запитати у медсестри, сказав, що дочка ляльку у дівчинки забрала, хочу повернути, але мені сказали, що дівчинку забрали із садка разом із документами. У мене залишилася резинка для волосся дівчинки і я вирішив зробити ДНК, взяв кредит і ось передо мною результат: на 99,999 відсотків я батько дівчинки, сиджу та плачу.
Боже мій, я сам відмовився від дитини, від дівчини, яку любив, від усього. Мені стало боляче настільки, що я розповів все дружині, все, і про зраду теж.
Вона просто зомліла, від стресу її забрали в лікарню, дитину врятувати не вдалося, розмовляти зі мною не хоче. Я тільки зараз зрозумів, скільки зробив помилок, що накоїв. Зараз я вдома з донькою, дружина ще у лікарні, щодня прошу у неї вибачення!