Скільки разів я собі казала: «Відчепись від чоловіка!». Коли чую, що він зауважую сину, у мене прямо програма якась спрацьовує. Я починаю робити зауваження чоловікові.
Не можу стриматись і все тут! Роблю йому зауваження, говорю, що і як треба говорити, як правильно виховувати сина.
Чоловікові це неприємно. Сьогодні вирішила, все, мовчу. Жодного зауваження чоловікові про сина.
Вибачилася перед чоловіком, що його смикала. Він має право виховувати сина так, як вважає за потрібне.
Я й раніше так собі говорила, але зараз встановила собі покарання – якщо я роблю чоловікові зауваження про сина, то до вечора прибираю. І в цей час починаю стежити за собою.
І сама вчуся не робити зауважень до сина. Адже виявляється, що я теж роблю дитині зауваження, але чомусь мої вважаю правильними, а зауваження чоловіка руйнівними.
Вже 24 години тримаюся! Потрібно зробити практику про вторинну вигоду.
Навіщо мені потрібне це невдоволення поведінкою чоловіка, що я від цього отримую? Коли я знаходжу за що посварити чоловіка, знаходжу його помилку, то я можу йому це поставити у провину, а це спосіб керувати ним.
Він не ідеальний, а отже, і мені можна бути не ідеальною. Я не приймаю свою не ідеальність, і щоб мені добре почуватися, коли я роблю помилки, мені потрібна скарбничка не ідеальності іншої людини.
Отже, що ж я отримую? Я отримую свободу бути собою, отримую хороше ставлення від чоловіка.
Адже винна людина завжди хоче загладити свою провину, купити щось смачненьке, допомогти по господарству, обійняти мене.
