В одному з коментарів побачила цікаву фразу, що для щасливого сімейного життя треба шукати людину з доброю душею.
Як ви маєте рацію, вся моя сім’я безмірно щаслива.
Я та сама добра і сумлінна людина, яка постійно думає про інших. І як я заздрю тим людям, які знаходять у собі сили піти проти суспільно прийнятих стандартів.
Все моє життя це суцільне – “ти ж жінка, мати, дружина, відповідальний співробітник, людина (потрібне підкреслити), ти винна всім”. У душі я кричу: «я нікому нічого не винна!».
Але так само продовжую робити, як прийнято, а не так як хочеться мені. Мене образили? Потрібно пробачити і не робити так, як інші.
Чи використовували мене для отримання вигоди? Але ж це рідня, треба вміти пробачати. Чоловік погано поводиться з тобою? Будь мудрішою, ти ж жінка, прояви м’якість.
Батько, який кинув нас з матір’ю багато років тому, просить допомоги? Звичайно, допомогти, це батько, не можна стільки років зберігати образу.
Свекруха намагалася зруйнувати мій шлюб багато років, а тепер потребує догляду? Усміхатися і доглядати, адже старій немічній людині не можна дорікати минулим, це низько.
Якось мені сказали, що я дуже сильна людина, якщо здатна пробачати. Ні, я слабка і боягузлива, боюся залишитися на самоті, якщо перестану бути зручною, перестану пробачати.
Адже всі довкола кажуть, що якщо бути егоїсткою, то залишишся сама, чоловік піде, діти відвернуться, не можна відстоювати своє, треба поступатися, розуміти, пробачати. Вибудовувати свої особитсті кордони так, щоб були щасливі всі навколо, адже якщо я щаслива, нещасний хтось інший.
Моя сім’я щаслива, але я щастя не відчуваю. На своєму досвіді знаю, що найчастіше борються за пробачення та розуміння не ті, хто пробачає, а ті, хто потребує пробачення. Вибачте за сумбурність, але бути доброю це дуже боляче.
— Мамо, заспокойся, будь ласка, не нервуй. Просто поясни, що трапилося, — Поліна мимоволі потерла…
— Женю, а чого ви весь шашлик дочиста змели? Могли б хоч жменьку для жінки,…
— Та облиш, Аню, тобі що, шкода? Просто в Антохи зараз складний період... — А…
Той вечір починався як завжди: чотирирічний Михайлик уже солодко сопів у своєму ліжечку, на кухні…
Той суботній ранок починався у мене за звичним, роками відпрацьованим сценарієм: на плиті тихенько пихтів…
— Лідочко, глянь, будь ласка, чи є ще хтось у коридорі? Хотіла сьогодні раніше піти.…