Свекруха зателефонувала до поліції, розповіла, що та як було, і що чоловік поїхав у невідомому напрямку. Два дні вона не дзвонила, навіть не поцікавилася як справи. Тепер свекруха мене проклинає, слова сказати не дала, репетувала, яка я сяка, що зі мною взагалі було

Цими вихідними приїхав друг чоловіка, вони почали багато випивати. Я не п’ю, годую малюка, йому зараз 8 місяців.

Дивлюся, чоловік із другом йдуть кудись увесь час, сказали, що нібито в басейн, а басейн у нас взагалі з іншого боку. Я не повірила, пішла за ними, кажу, ви палите? Чи стріляєте з повітря?

Як вони почали вмовляти, просто божитися: “ні, ні, що ти, чесно, чесно, ми йшли в басейн”. Я повірила.

Потім зайшла до будинку батька, поряд якраз, де вони стояли, а там ще пляшка та три чарки. А татові пити не можна — серце.

З чоловіком начебто домовилися жити без секретів, без брехні. І звичайно прикро, адже просто мало не присягався.

Потім покликала його поговорити наодинці, кажу навіщо брешеш, а він усміхається. У мене в одній руці дитина, другою рукою йому по плечу дала.

Ну і помчало, як він почав тиснути на руки, викручувати, ще й каже, що я дитиною прикриваюся. А що мені його кинути треба було, він ще не ходить.

Я віддала малюка бабусі, і продовжилося на кухні, чоловік завалив мене і щосили штовхнув. Дочка старша вийшла, він вибіг, крикнув: «що тобі треба» і, мабуть, емоції стихли.

Я говорю, що зараз викликаю поліцію. Він: «викликай, викликай»! За нього набрала, він чекав на вулиці, ходив, питав, коли приїдуть.

А приїхали вони за п’ять годин. Чоловік уже поїхав разом із другом.

Поліція подивилася на забиті місця на руці. Я написала, що скрутивши руки, завдала ушкодження.

Свекруха зателефонувала до поліції, розповіла, що та як було, і що чоловік поїхав у невідомому напрямку. Два дні вона не дзвонила, навіть не поцікавилася як справи. Тепер свекруха мене проклинає, слова сказати не дала, репетувала, яка я сяка, що зі мною взагалі було.

Моя мама мене теж моторошно лає, відчуває засмучення всесвітнього масштабу: як я так могла, заявити на чоловіка! А хто тоді за мене заступиться, то й не сказала.

У нас 30 кг різниця у вазі, я мама, що годує.
І, до речі, подібне вже було,  але поліція не приїхала.

Потім квіти, «вибач, будь ласка, я ніколи більше не буду» тощо. Не з коханцем же мене знайшов, щоб нападати. І сам просив дзвонити до поліції.

Це мої виправдання, але все одно всі говорять і кажуть, що так не можна, я сто мільйонів разів не правий, навіщо так вчинила і т.п. У мене ж тепер це нестерпне почуття провини та безсоння.

Часу назад не повернеш. Що зроблено, те зроблено нічого не виправити. Лише час вилікує, мабуть.

You cannot copy content of this page