Після розлучення я залишилася з маленьким сином. Заміж вдруге вийшла за три роки, синові тоді вже було шість років.
Свого житла немає, і довелося жити зі свекрухою, чоловік сказав, що це тимчасово, купуватимемо свою квартиру. Кредит свекруха оформила на себе, хоча більшу половину ми платимо.
На моє запитання відповіла, що не збирається колись ділити квадратні метри з чужими дітьми, натякаючи на мого сина, який їй відразу не сподобався. Напевно, тому виділила нам найменшу кімнату на трьох, та ще й без балкона, щоби навіть прання розвісити не змогли, потрібно залежати від неї.
Свекруха постійно повторює, що нам поки що не потрібна друга дитина: «ще невідомо, як ви житимете, а я і так годую одного». Це вона знову про мою дитину, яка її, як вона сама сказала, дратує, і я навіть не знаю чому.
Мій син спокійний, розумний хлопчик, любить читати, а два її рідні онуки справжні хулігани, у школі у них одні проблеми. Хоч нам і виділили кімнату, але ми там не почуваємося господарями.
Я непогано малюю і хотіла зробити розпис стін та стелі, але навіть почати ремонт свекруха не дозволяє, каже: «У себе малюватимеш на стінах, а тут я господиня».
Мама чоловіка не любить, коли у нас зачинені двері, їй здається, що ми проти неї щось говоримо, мало не змову готуємо. Вона постійно заходить до нас у кімнату, коли хоче і може переставляти всякі дрібнички, які там були й раніше, я їх не чіпаю, і витирати з них неіснуючий пил.
Чоловік тільки руками розводить, мовляв, потерпи, доки не буде своєї квартири. І я терплю, намагаюся в усьому їй догодити, а моя дитина її просто боїться.
Ми не можемо запросити своїх друзів у гості, а про моїх батьків навіть мови не може бути. Свекруха не часто спілкується навіть із батьками свого зятя, хоч би заради доньки.
Мене турбує лише той факт, що у своїй квартирі я теж не буду господинею. Бо вона оформлена на свекруху і ще не зрозуміло, що їй спаде на думку.
