Розповім трохи про себе. Я звичайний хлопець із центру України (не з Києва). Кілька років тому одружився, на красивій розумній дівчині трохи старшій за мене.
А зараз сиджу і тихо усвідомлюю, що це не те, не моє це все. Не те життя, яке я живу.
Дітей поки що немає, хоча могли б бути. Близькісь раз на 2-3 місяці, дружина постійно відмовляється, погладшала, швидко втомлюється, фізичними навантаженнями не займається.
Щиро кажучи, мені й не хочеться її таку. Я, звичайно, теж не принц, можу бути дратівливим, часом вкрай. Але до рукоприкладства не доходило, не п’ю, ліворуч не ходив ніколи.
Вважайте це за мій життєвий принцип. Є деякі мляві болячки, але це так, не страшно і обмежень не накладає на моє життя.
Спільних захоплень із дружиною ніяких немає, на мою думку, погляди на життя різняться. Я відкритий до нових знайомств, люблю спілкуватися з людьми, я мав багато друзів, подруг.
Колись і на сцені виступав, і різні тусовки організовував. А зараз усе глухо. Сидимо вдома, оскільки вона ходити кудись не хоче.
Свята із друзями не відзначаємо, оскільки їй нібито нема про що з ними розмовляти, та й не цікаво. Максимум можемо поговорити про майбутніх дітей, вона іноді скидає на телефон картинки карапузів, посилання на коляски, на дитячі речі різні.
Мені це не дуже цікаво, але я все одно намагаюся підтримати розмову – не виходить. Дуже швидко все сходить нанівець.
Родичів не любить приймати, обурюється, що заздалегідь не зателефонували перед приходом, хоч ми з ними сусіди. Те, що нудьгує та любить, цього я не відчуваю, і вона про це мені не говорить.
Пропонував розібратися з безліччю проблем, які ми маємо, сходити до психоаналітика, щоб розібратися в собі. Вона не хоче, відмовляється.
Працює на обридлій роботі, нової професії вчитися не хоче, хоча я готовий і не раз пропонував хоч якось із цим допомогти, відмовляється. Хоча з грошима проблем не маємо. Тільки з їх неправильним розподілом.
Можливо, ця проблема у мене в голові Записався сам на прийом до психотерапевта, написав ось сповідь. Можливо допоможе.
Все частіше думаю про розлучення. Що робити – не знаю. У мене таке почуття, що я своє життя загорнув у коробку, яка зовсім не підходить для цього за розмірами, тільки розумію це, на жаль, уже заднім числом.
