— Синочку, твоя наречена — моя ровесниця. Навіщо тобі така стара? Навколо повно дівчат твого віку. Я своєї згоди на цей шлюб не дам. А якщо не послухаєш матір, то знай, відречуся від тебе! Клянуся!
Юрко злобно глянув на матір і стиснув кулаки. Він уже змирився з тим, що ніхто з його оточення не сприймає Аллу. Але сподівався хоча б на підтримку неньки.
— Вона не стара. Я не помічаю її віку. Ми споріднені душі, мамо. Ти що, не хочеш, щоб я був щасливий? — чоловік спробував заспокоїтися, але всередині все клекотіло.
Він дуже болісно реагував, коли Аллу називали старою.
Тим паче, що її вік був практично непомітний.
Спортивна постава, легка хода, гарне, блискуче волосся…
Здалеку Аллу можна було сплутати з молодою дівчиною. Так, дрібні зморшки все ж видно, якщо дивитися впритул.
Але це нормально, у всіх вони є або скоро будуть.
— Юрчику, будь ласка, подумай. Та й навіщо вам одружуватися? Ну, якщо вже зійшлися, то просто живіть…
— У сенсі, просто живіть? Ми родину справжню хочемо, дітей.
— Дітей? — матуся заплющила очі руками, — яких дітей! Вона ж уже пенсіонерка! Офіційно пенсію отримує!
— Я це обговорювати не збираюся, — Юрко зібрався додому, — запрошення на весілля в будь-якому разі тобі надішлю. А йти чи ні — вибір тільки твій!
Чоловік вийшов із квартири матері й стомлено зітхнув.
Йому хотілося скоріше повернутися додому.
Адже Юрка там чекала наречена. Кохана Алла. Найкраща, найгарніша, найбажаніша.
— Привіт, — вийшла з кухні Алла, щоб зустріти коханого, — я тебе чекала раніше. Де був?
— Після роботи до мами заходив.
— Ясно, — одразу розсердилася Алла, — наслухався, напевно, про свою стару наречену, про те, що одруження — це дурниця…
— Алло, — Юрко обійняв жінку, — мені все одно, що говорять про нас, про тебе. У мене своє життя, мені вирішувати. Скоро в нас весілля. Все буде добре!
Чоловік із ніжністю подивився на Аллу.
Вона була без макіяжу, але була прекрасна.
Порцелянова шкіра лише з тоненькими прожилками вен на скронях. Розкішне волосся. Спокуслива усмішка.
— Гаразд, — пом’якшала Алла, — вечеря скоро буде готова. Відпочинь поки що.
Юрко пішов до спальні й із насолодою розтягнувся на ліжку.
Він дістав телефон, сподіваючись, що мати одумається й напише йому.
Але жодних повідомлень від неї не було. Чоловік так розлютився, що одночасно стукнув рукою по матрацу й кинув на ліжко телефон.
— Чорт! — Юрко тут же підскочив, адже його смартфон провалився між матрацом і каркасом ліжка й упав униз, у тумбочку біля ліжка.
Чоловік тут же висунув шухляду під ліжком і з полегшенням зітхнув.
Телефон цілий.
Юрко швидко оглянув усе, що лежало тут, окрім його смартфона.
— Люба, я тут під ліжком знайшов дещо, — чоловік узяв у руку маленьку баночку, — це варення? Аґрус, здається… Ти мене таким пригощала, коли ми ще не були разом.
— Поклади на місце! — до кімнати ввірвалася Алла, — залиш! Не смій чіпати!
— Та годі тобі, чого ти так реагуєш, — здивувався Юрко, але банку з рук не прибрав.
— Негайно постав на місце! — заверещала Алла.
Юрко, навіть трохи злякавшись такого натиску, позадкував, наскочив спиною на гострий кут туалетного столика й від несподіванки випустив банку з рук.
Вона розбилася вщент.
У кімнаті запахло гниллю.
Юрко з огидою подивився на розлиту рідину. Так, там було варення з аґрусу. Але разом із ним у банці було волосся, зім’яті серветки, курячі лапки й Бог знає що ще.
Юрко підвів погляд на Аллу й здригнувся.
Замість своєї коханої перед ним ніби стояла інша людина. Риси обличчя були її, Алли. Але вигляд…
Алла виглядала років на десять старшою за його матір. А вони ж ровесниці!
— Боже, як я раніше цього не бачив, — тихо прошепотів Юрко.
Його наречена — справжня стара!
Зморшкувата, згорблена, з обвислою постаттю й рідким сивим волоссям. Замість ясних очей тепер був померхлий погляд, обрамлений густою сіткою зморшок.
Плями на обличчі так яскраво виділялися, що, здавалося, жоден тональний крем їх не приховає.
Юрко з жахом розглядав Аллу.
Так, він знав про її вік, але раніше його наречена виглядала зовсім інакше.
А зараз Юркові відкрився її справжній вигляд.
— Що це? — знову прошепотів Юрко й з огидою скривився.
Чоловік відчув не просто сором, він відчув себе використаним, обдуреним, відчув себе іграшкою в руках божевільної Алли.
— Ти мене приворожила, — розгублено сказав Юрко, дивлячись, як його стара наречена поблажливо усміхається.
— Любий, усе гаразд. Я вирішу це питання. Потрібен час… Оскільки ти розбив цю баночку, то потрудися все прибрати. А потім… Потім мені потрібні твої…
— Ні… Я тут не залишуся… Ти ж стара! Як я міг? — Юрка мало не знудило.
В очах чоловіка заблищали сльози. Він відштовхнув від себе Аллу й вийшов у коридор.
— Прибіжиш назад! Як миленький прибіжиш. Я тебе обрала, Юрко! А отже, ти будеш моїм!
Чоловік уже цього не чув, він спускався сходами на вулицю.
Тільки там він зміг трохи отямитися.
Від усвідомлення того, що з ним відбувалося останні місяці, хотілося вити. Але як?
Юрко ж бачив перед собою гарну дорослу жінку.
Невже так спрацював приворот, який Алла замкнула в банці з варенням?
— Відьма, — сплюнув чоловік і пішов уперед, не розбираючи дороги.
Коли остаточно стемніло, Юрко зателефонував другові.
До матері він іти не хотів.
Йому було так гидко від себе, що дивитися в очі жінці, яка дала йому життя, він зараз не міг.
— Гей, друже, привіт! Слухай, я можу в тебе пожити кілька днів? Так, сталося… Тільки, будь ласка, давай без питань, гаразд. Я потім усе розповім!.. Так, домовилися, скоро буду.
— Весілля, як я розумію, скасовується? Посварився з нареченою? — друг із єхидною посмішкою дивився на Юрка, — що, молода була вже не молода?
— Припини! — Юрко стримав напад нудоти, — ми ж домовилися, без питань! І так, весілля не буде. Я за кілька днів вирішу питання з квартирою й з’їду. А поки що ми не обговорюватимемо моє особисте життя.
Наступного дня Юрко взяв відгул на роботі й зайнявся пошуком нового житла.
Однак його думки весь час поверталися до Алли. І, на його подив, це були якісь дивні думки.
Він розумів, що наречена його обдурила, приворожила, змусила його бачити в ній молоду жінку.
Але Юрка з небаченою раніше силою тягнуло до неї.
Він заплющував очі, перед ним поставав справжній образ Алли, проте чоловікові все одно хотілося повернутися.
Йому хотілося й бути з нею, й одночасно втекти, забути все, що з ним трапилося.
Мучився Юрко кілька днів.
І навіть уві сні він бачив Аллу. Бачив, як відбувається церемонія їхнього одруження. Бачив, як цілує свою тепер уже дружину. Бачив, як вони вальсують на банкеті.
При цьому Алла була старою, у своєму справжньому вигляді!
Зрештою чоловік вирішив, що йому треба до неї. Мінімум для того, щоб забрати свої речі.
Коли Юрко вже збирався виходити з квартири друга, йому зателефонувала мати.
— Юрчику, ти як? Щось у мене серце не на місці, тривога сильна… Ми з тобою так негарно востаннє поговорили… Але нам все-таки треба налагоджувати спілкування, ми ж родина!
— Мамо, — у Юрка ніби камінь із плечей звалився, адже мати поруч, — мамо, весілля не буде. Ми з Аллою… Між нами все скінчено.
— Синочку, — видихнула мати, — та ти що? А що з голосом? Ти якийсь дивний? Так переживаєш?
— Вона мене приворожила, — видавив Юрко й стиснув щелепи, щоб не заплакати, — я її бачив не так, як усі інші. Я бачив її молодою… А вона…
— Боже… Юрочко, що ти таке говориш?
Чоловік розповів матері все, що сталося.
Розповів про банку. Про те, що мана зникла, щойно вона розбилася й вміст пролився. І розповів про те, що його зараз усе одно тягне до Алли.
— Я до неї зараз. Мені треба речі забрати й…
— Ні! Приїжджай до мене. Разом вирішимо, що робити. Ця твоя стара наречена… ця Алла, вона, мабуть, лиха відьма. І з нею боротися можна тільки такими ж методами.
Невдовзі Юрко сидів перед матір’ю.
— Поки ти до мене їхав, я обдзвонила своїх приятельок, — матуся з тривогою дивилася на змарнілого сина.
Юрко був схожий на залежного зі стажем: темні кола під очима, мутний погляд, різкі рухи, що змінювалися повною апатією.
— Одна мені дала адресу однієї старенької… Бабусі Марії…
Юрка пересмикнуло від слова “старенька”. Перед очима знову постав справжній образ Алли.
— Так от, треба до неї. Вона допоможе з цією напастю. Синочку, поки є сили впоратися з бажанням повернутися, треба діяти! Інакше буде пізно! — матуся взяла Юрка за руку.
Той мовчки кивнув.
Він був готовий на будь-що, аби отямитися. Видіння мучили чоловіка, мучили так, що хотілося кричати на все горло.
Хвіртку Юркові відчинила рум’яна бабуся Марія.
Справжня сільська бабуся: в хустинці, фартусі. Такі завжди метушаться. Або на кухні, або в городі.
— Мені допомога потрібна… Доброго дня, — Юрко підвів на бабусю Марію стомлений погляд.
— Та вже бачу, бачу, милий. Ти до хати заходь, не стій на порозі, — відунка підхопила чоловіка під руку й повела його, — ой, тяжкий! Тяжкий випадок! Видно, та, що з тобою поробила, дуже хитра. Не шкодує!
Юрко всівся на табурет на кухні бабусі Марії. Та налила йому компоту й сіла поруч.
Коли чоловік розповів усе, що з ним трапилося, бабуся Марія розуміюче кивнула.
— Приворот, тут і думати нічого. Тільки якийсь особливий. Ніби щось… А давай ми в дзеркало поглянемо, милий? Дзеркало завжди правду каже!
Бабуся Марія швиденько підскочила, принесла невелике дзеркало на підставці й ще свічку.
— А що робити треба? — спитав Юрко.
— Просто дивися. Я між вами свічку запалю. А сама поруч сяду. І все побачу, що з тобою трапилося.
Юрко беззаперечно підкорився.
Він дивився на себе в дзеркало.
Поступово відблиск свічки став таким яскравим, що очі заболіли, але заплющити чоловік їх не міг. Сльози покотилися по щоках.
У цей момент бабуся Марія, теж, здається, побачила щось потрібне в дзеркалі.
— Ох, яка… Так, сильна відьма. Вона особливим заклинанням собі років двадцять п’ять візуально скинула. Звісно, уявляю твій подив, коли ти зрозумів, що твоя наречена стара.
— Звідки ви це…
— Мовчи, милий! — обірвала Юрка бабуся Марія, — вона тебе першим заклинанням не приворожила, вона тебе підкорила собі й навіяла, що ти її кохаєш.
Тому ти спокійно жив і не було проблем та мук. А як (розповідь спеціально для сайту – рідне слово) банка розбилася, так уся магія випарувалася. Корінці в тобі сидять, але я їх викорчую…
А ось зараз твоя відьма використовує приворот, саме його! Ним відьма хоче покарати тебе. Вона кличе тебе! Тому тобі зараз так зле. І тому ти, знаючи, що наречена стара, все одно до неї тягнешся.
— І що ж мені робити? Ви можете допомогти? — Юрко повернувся до бабусі Марії.
— Можу, звісно. Але щоб усе зробити правильно, треба особливе зілля приготувати. Воно настоюватиметься кілька деньків.
— А мені що робити? Я не витримаю! Мене тягне до Алли!
— З цим я теж допоможу. Прочитаю гарне, перевірене заклинання. Його вистачить якраз на той час, поки готуватиметься зілля. Але ти, милий, мусиш дещо зробити для мене, — бабуся Марія хитро примружила очі.
Юрко одразу поліз до кишені за гаманцем. Однак відунка зупинила чоловіка:
— Гроші не потрібні. Принеси мені волосся своєї старої нареченої. Я хочу краще її перше заклинання роздивитися. Дуже вже вона спритно придумала. Як так вийшло, що ти бачив її відносно молодою?..
— Ні! Я не можу! Я не можу до неї йти… Вона ж… Вона не відпустить мене, — злякався Юрко.
— Кажу ж, з цим я допоможу. Заклинання тобі дам, щоб вона над тобою влади не мала. Якраз кілька днів тобі вистачить, щоб волосся її дістати. Ну й, мабуть, речі від своєї коханки не забрав? Якраз і це зробиш!
***
— Прийшов! — розпливлася в широкій усмішці (розповідь спеціально для сайту – рідне слово) Алла, від чого зморшок на щоках стало ще більше.
— Я за речами, — злякано сказав Юрко, боячись зайти до квартири.
— Заходь, Юрочку… Нагодувати тебе? Скучив? Думав про мене? — Алла вилася навколо Юрка, як кішка.
Чоловік зціпив зуби й пройшов повз. Він швидко взявся збирати свої речі в сумку.
— Щось не те, — цокнула язиком Алла, оглядаючи Юрка, — щось тут не те…
— Я у ванну, щітку, бритву забрати, — зацьковано подивився Юрко на свою колишню наречену.
— Тобі хтось допомагає, так? — розлютилася Алла, — хто? Ох, Юрко! Ти все одно нікуди не дінешся. Адже в твоїй голові сидить думка, покладена туди мною! Витравити її не вийде.
Юрко тим часом був у ванній. Разом зі своїми речами він сунув у сумку й гребінець Алли.
Та цього навіть не помітила.
Коли чоловік ішов, Алла крикнула йому навздогін:
— Ці потуги твоєї помічниці — мертвому припарка! Час мине, моя змова знову набере сили. Нікуди не дінешся від мене, Юрко.
Але чоловік уже не слухав. Він поспішав до бабусі Марії.
Юркові вдалося до неї потрапити тільки наступного дня. Відунка зустрічала його з радістю.
— Ну, милий, як ти? Все вийшло? Волосся своєї Алли зібрав?
— Зібрав, бабусю. Все добре. Завдяки вашому заклинанню мені це далося легко. Зайшов, усе, що потрібно, взяв і спокійно пішов. Страшно тільки було… І вона сказала, що у вас не вийде… Що її обряди сильніші…
— Ух, яка! — сплеснула руками бабуся Марія, — це ми ще подивимося! Ти й сам побачиш! Адже після того, як моє зілля вип’єш, про свою стару наречену й згадувати не будеш!
Бабуся простягнула Юркові кружку з напоєм.
Чоловік випив усе залпом і скривився.
— Гірко, так. Ну, краще вже зараз буде гірко, ніж у РАЦСі, — розсміялася бабуся.
Юрко усміхнувся й дістав гребінець Алли. Відунка тут же схопила свою нагороду й усміхнулася.
— А ви не будете її заклинання використовувати, щоб… ну…, — захвилювався чоловік.
— Що ти, милий! Я його, може, перероблю, підправлю та на добро пущу. Ну, йди, йди!
Юрко ще раз подякував бабусі Марії й пішов. На душі в нього було спокійно.
А бабуся міцно стиснула гребінець і знову розсміялася.
— Зараз усе гарненько роздивлюся по її волоссю й одразу скористаюся заклинанням! Стану перед м’ясником у всій красі! А то він що надумав, молодим дівкам знижки давати. А нам, пенсіонеркам, усе за повною вартістю. Ні, милий, так не піде… Так не піде!
