Головна

Selena

Досі до них, як приїдеш, у них і фіранки висять мамчині, і каструлі її на кухні, і білизна постільна нова, що мати берегла, Галя собі залишила, все в хід пішло. — Буду я ще витрачатися, не викидати ж нове, — бурчить Галя, — Еге, багатство залишила, ганчірки та каструлі, та будинок старий
Життєві історії 0
Коли Наталка зібралася заміж за парубка з села, батьки її спершу намагалися відмовити. — Наталочко, Вітя нам навіть симпатичний, але ви з ним такі різні, ти не зможеш
— І взагалі, знаєш, Анатолію, я завжди ціную в людях доброту і людяність, незважаючи на успіхи і кар’єрний ріст. А ти, виявляється, молодець, не забуваєш коріння, це важливо. Та й я ось, бачиш, теж не чужий своїм стареньким, ходімо, відвідаємо їх разом, а то лежать тут, мабуть, синів чекають
Життєві історії 0
Анатолій Іванович сидів на важливому засіданні у директора, коли йому раптом зателефонували з незнайомого номера. Він скинув дзвінок, але йому наполегливо передзвонили, довелося вибачитися і вийти в коридор.
— Ти дарма не сподівайся, вони люди багаті, міські, вони за тебе Даринку нізащо не віддадуть! Заберуть і відговорять, та й що їй тут у селі робити? — дивлячись на свого онука Левка, знову бурчала бабуся. — Та годі, ба, зараз часи зовсім інші. Це раніше так було, а зараз ніхто не дивиться, звідки ти, міський чи із села
Життєві історії 0
Знову онука з сусідською Даринкою бачили, ходить такий щасливий, а в бабусі за нього душа болить. Поїде Даринка, а він сумуватиме, ніяк не хоче зрозуміти, що така дівчина
— Ти чий? — з подивом запитала Ксенія, — і чому носиш мені квіти? — Я нічий, я мамин і татів, — усміхнувся хлопчик років семи, — а квіти наші, з палісадника. Валерка заплатив мені, на цукерки грошей дав і велів приносити. Та я й не один ношу. Ще й Сергійко, мій друг носить, і Олексій
Життєві історії 0
Усе селище облетіла новина: приїхала нова фельдшерка, і їхній фельдшерсько-акушерський пункт знову продовжить роботу. Новою працівницею виявилася струнка дівчина, випускниця медичного коледжу, яка приїхала працювати за розподілом щонайменше
— А чого гадати, м’ясо нині дороге, значить і сосиски дорогі. — Сто гривень! Шуро, чуєш, сто гривень. Ну, якщо вже точно, то 99 за кіло, ось як! — Михайло, розуміючи, що пенсія не гумова, за прикладом дружини, теж намагався заощаджувати
Життєві історії 0
Михайло Трохименко привіз із міста сосиски. Два кілограми купив. Його дружина Шура аж зойкнула: — Навіщо так багато? Це ж які гроші! — А от і не гроші!
— Ой, гляди, донечко, — мати присіла поруч, — як би потім не пошкодувати. Петрик же він непростий хлопець. Знаєш, як у народі кажуть: «Не той багатий, хто грошей назбирав, а той, хто з землею дружити не розучився»
Життєві історії 0
Марійка сиділа на ґанку й фарбувала нігті в яскраво-червоний. Із сінника пахло свіжоскошеною травою, з хліва мукала корова, а вона уявляла себе в модному столичному офісі з кавоваркою
— Людо, хочеш, ображайся на мене, можеш навіть накричати і не розмовляти, але Ксенію я не візьму. Не зможу я, не витягну вже. І спати мені їх укладати ніде, і взагалі… Не знаю навіть, як і сказати, загалом, у твоєї сестри четвертий малюк на початку літа з’явиться, а троє старших до осені на мені
Життєві історії 0
— Усі плани летіти шкереберть, — засмучена Людмила . — Я просто не уявляю, що робити з донькою, садок зачиняється на ремонт, та й їй у перший клас
— Ну, от. Сама й знаєш усе, — не став відпиратися дід Петро, — а я потім віддам. І нікому про вас зі Славком не скажу, що він тебе бачив на річці майже голу… — Що? — Валя округлила очі і замахнулася на діда доріжкою, — що ти там міг бачити, старий пень, коли нічого й не було! Ось так і розносять плітки
Життєві історії 0
Валентина та Олег були одружені п’ять років, а їхні стосунки й досі залишалися такими ж ніжними, як після весілля. Ще б пак! Усе селище гуляло на їхньому святі,
— Моя тобі порада: не називай директора на ім’я-по батькові, він цього не любить. Звертайся до нього просто «Макс». — Якось одразу не зможу, хоча б Максим. — Ну нехай Максим
Життєві історії 0
— Вітаю, Максиме Володимировичу, а я до вас із заявою, мене в рекламний відділ беруть, — Аня стояла на порозі маленького кабінету директора телекомпанії. — Хто бере? —
— Це вона, так! А чому вона лежить на підлозі в нашому магазині? Спить чи що… — Це фото зі справи. Дівчину позбавили життя. Вона була продавчинею. Мабуть, до вас працювала. — Зачекайте! Ви про що? Я її на власні очі бачила, вона говорила зі мною! Може, просто схожа?
Життєві історії 0
— А ти в нас хто? Продавчиня! От і продавай! І продавай краще. І частіше! І будь люб’язнішою… Де я гроші на камеру візьму, якщо ти замість спілкування

You cannot copy content of this page