— Тату, дядько Льоня маму цілував, він поганий і зовсім не друг! Поганий, поганий! — з останніх сил закричав Коля, схопив ці бридкі колючі троянди, увесь обдерся, і зі сльозами від болю подряпин, і від душевного болю за батька, та й за матір, він кричав і кричав, наче хотів надолужити своє невміння говорити
Миколці здалося, ніби грюкнули вхідні двері, і він дуже зрадів! А раптом це татко раніше, ніж обіцяв, додому повернувся? Голоси долинали зі спальні, і Коля, розчинивши двері навстіж,
Тим не менш, роман відбувся, єдине, Олену не посвятили у подробиці розлучення Дмитра з першою дружиною. Вважали, що коли дійде діло до розмов про дітей, то приїжджа проста дівчинка погодиться на все
Виходить що дитина – цілковита зона відповідальності жінки, чоловік бере участь, якщо забажає, і тоді він молодець, а жінка має бути вдячна. Сюди ж можна віднести й переривання:
— Погано там усе, — розповіли Тамарі. — Там нирки. Обидві. Дочка робила тест на сумісність, але, ти не повіриш, вона старому взагалі не дочка. Вона нас просила цього йому не говорити, звичайно, та й нам байдуже, матері вже немає, за зраду вже не спитаєш
— Такий там зараз цирк влаштувала, зовиця просто за голову хапається, – посміюється Тамара. – Дійшло до того, що вона до мене звернулася, щоб мій син теж у
— Сашко, сьогодні приїдуть гості, тож поводься пристойно! — повчальним тоном попередила баба Шура. — Інакше замкну в курнику з Петьком! Сашко голосно занявчав, ластячись до ніг баби Шури. По голосу господині малюк зрозумів, що чимось розсердив її. Погладивши негідника, літня жінка посміхнулася. Ну як можна сердитися на цього янголятка?
Сашко розтягнувся на землі, під злегка пожухлим листям чорної смородини. Він з цікавістю спостерігав за господинею. Літня жінка нахилялася, підбирала маленькі кульки і складала їх у відро. Надворі
Зарплата підвищується, нарешті зрушило все в неї на роботі з мертвої точки! Чоловік порадів, привітав, відвіз дружину на шопінг: треба ж виглядати на новій посаді. А потім героїчно переносив затримки Діни на роботі, вечірнє листування «по роботі», виходи у вихідні. — А за кілька місяців невістку посадили у крісло начальника відділу
— Так, а як же таке пробачити?! — хитає головою подруга. — Це ще, буває, що чоловічу зраду прощають через дітей, через гроші, які чоловік приносить, через квартиру,
— Так, не думав я, що дійде до такого, але ладу не буде у вас, доки домовика не заведете. — Кого? Звідки ж ми його візьмемо? І потім, хата в селі — це одне, а ось міська квартира… Казки! — А я допомогти можу. У мене на прикметі є один домовик. Дуже серйозний, все вміє, все знає
— Та я бачу, як ти працюєш у поті чола і виснажуєшся! Он які в тебе звіти! Чоловік додому приходить ледь живий, а вона на дивані лежить: відпочиває…
— Дякую, тітко Орисе, дякую. Я дуже змерзла, не знаю, скільки пройшла пішки, але йшла весь день. Це яке село, темно вже, я нічого не зрозуміла. Просто падала від втоми, от і постукала до вас. — Це Семенівка, село наше велике, а ти звідки?
— Мамо Орисько, ти як тут? Ми ось із Данилком проходили повз, ідемо з крамниці, вирішили зайти, дещо й тобі купили, — обіймала Олеся свою нерідну матір. Вони
— Олесю, борщ є? Підігрій мені, часнику почисти, і хліба наріж побільше, домашнього хочеться! Олеся трохи скривилася, добре, чоловік її не бачив, але подумалося — ех, село! І пішла гріти борщ
— Олесю, я повернувся! Улянка вдома? — Владислав Григорович поставив сумку в коридорі, — Олесю, борщ є? Підігрій мені, часнику почисти, і хліба наріж побільше, домашнього хочеться! Олеся
— Наталю, віднеси її, будь ласка. Мені до пенсії два роки залишилося. Не хочу я проблем. Наталя віднесла Лізу. Але не на вулицю, а до себе в підсобку. «Як можна кішку в дощ на вулицю…» — не розуміла вона
— Олено Степанівно, а чому Ліза на вулиці? Там же дощ іде! — Наталя без стуку увірвалася в кабінет, тримаючи на руках кішку. — Ти що, з глузду
Він став бігати по ліжку і клювати кішок, які раптово стали сонними. Потім він злетів і пролетів на кухню, де пару хвилин безладно мотався по плиті та столу поряд, після чого… Сів на вентиль, що відкриває газ! І протягом деякого часу повертав його то туди, то сюди. Закривши таки краник, він повернувся до спальні і сів на підвіконня
Граф – так назвали маленького пташеня. Вороненя… Чоловік знайшов його на вулиці перед будинком. Довго ходив і шукав його батьків. Підходив до всіх дерев і простягав вгору писклявого

You cannot copy content of this page