— Як ти взагалі можеш спілкуватися з нею? – Звинуватила мене рідна сестра, – Це ж мої вороги! Вони ледве онука в мене не відібрали, вони дочку мою мало не босоніж залишили після розлучення, а ти з нею товаришуєш? — Любо, – кажу, – а що я з Аллою ділити повинна? Я з нею не ділилася, не розлучалася. Це не моя дочка її синові зраджувала. Це не мій син у її дочки намагався дитину відсудити. Ваші діти не вжилися – це одне. Це погано, звісно, ​​дуже погано. Але набагато гірше, що вони нормально не змогли розійтися. І ти, і Алла щось упустили в їхньому вихованні. І ти навіть більше промахнулася, враховуючи те, що це не зять собі бабу на боці знайшов, а твоя дочка йому наставила роги
У мене є сестра, рідна, молодша. Люба молодша за мене на 4 роки. Втім, зараз, коли нам обох років уже багато, різниця у віці вже не має жодного
— А я не хочу закритий купальник, – з нотками істерики в голосі заявила Поліна мамі чоловіка, коли та почала втішати її в черговий раз. – Я хочу бути такою, якою була до дитини. Я хочу все, як було! І живіт, і груди, та інше! Чому я маю своєю красою пожертвувати і не намагатися повернути собі ту форму, яку мала? Я все життя тримала себе в гарній формі, коли інші жерли пиріжки та цукерки, я листя салатні гризла. Коли інші валялися на дивані, я у спортзалі була. А зараз я не зроблю свій живіт гладким, хоч би скільки впиралася в залі. Це інакше робиться
— Йому ще батько, якого вже немає, цю машину віддав, коли зі здоров’ям зовсім погано було, їй зараз понад 20 років і син завжди мріяв про нову, –
— Господи, адже я теж колись не почую більше мамин голос, і багато років мене ніхто не запитає про те, чи тепло я одягнена, не нагадає про шкідливі чіпси і колу. Я більше не почуватимуся школяркою, я буду дорослою, настільки дорослою, що житиму без мами. А як без неї?! Мороз пробіг по спині такий, що стукали зуби. Я тремтячими руками насилу знайшла в сумці телефон, набрала номер: — Привіт, мамуcю
«Та що таке? Другий раз на день. Так, мамо! Що знову?” Я обернулася. Жінка однією рукою намагалася закрити сумку, другою трималася за поручень у маршрутці, а телефон притискала
— Дочко, – умовляла мама сто разів подумати, – ти у своєму будинку жила? А Льоня жив? У квартирі прибрала, їжу приготувала, сміття дорогою на роботу викинула і все, справ ніяких. А у своєму будинку вони не закінчуються. Літній сад і город, взимку сніг. А ще ремонт. Ти у квартирі про дах переживаєш? А ґанок і паркан тебе чіпають? Дурниця якась. Ніхто з вас двох у селі не мешкав, приватного будинку не нюхав, куди ви зібралися. Свекри були такої ж думки
— Відмовляти її було марно, я намагалася, мама наша радила подумати, але ні, Ліля тоді ще в рот свого чоловіка заглядала, з усім погоджувалася, – розповідає про ситуацію
— Бабуся допомогти не хоче? Адже не грошей просимо, невже заради внучок власних не можна чимось пожертвувати? Це ж всього на рік чи півтора, – скривилася невістка. — Ось маму свою і попроси на рік чи півтора, – розлютилася Лариса Денисівна. – Приїде, кімнат у вас дві, розміститься і взагалі відпустить тебе на роботу. Невістка раптом закипіла. Тепер, якщо Лариса Денисівна розмовляє з сином, коли він удома і запитує про те, як справи, то чує незмінно тлом роздратований голос Анни: — Погані справи, а що ти мовчиш? Живемо у злиднях, бабуся ж відмовилася з онуками водитися
— Виявляється, я винна в тому, що син із невісткою так погано живуть, – обурено розповідає Лариса Денисівна сусідці. – Чи бачиш, я не хочу виходити із зони
— На почуття жалю тиснете? Маніпулювати почуттям провини Петі перед вами намагаєтеся? Та коли ви вже заспокоїтеся, зрозумієте, що у нас своя сім’я і відстане від нас? Не потрібна нам ця картопля. А Вам так складно із магазину двокілограмовий пакет принести? Чи треба неодмінно сина прогнути, від дружини відірвати? Ми живемо незалежно, у Вас нічого не просимо! Я вже не говорю, що живемо ми в квартирі, яку мені мама з татом купили. Так, і Петя живе. На моїй території. Він же не має свого житла. Але це не означає, що його мати може лізти в наше життя
— У мене син одружився. Майже 3 роки тому. Йому тоді 25 років було, нареченій, тепер уже невістці – 27. Я не перешкоджала та й як заборониш? Вирішила
— Якщо вже так тобі на дочку начхати, що ти готовий ще раз одружитися і зрадити пам’ять моєї дочки, – заявила Андрію теща, – тоді віддавай Яну нам, ми житимемо разом, так буде всім краще. Ти побудуєш нову родину, а Яна не буде плентатись, під ногами твоєї Каті. Зрозумій, нікому моя внучка не потрібна, мамою мачуха їй не стане. Загалом цього й слід було чекати, ти ще довго протримався, але чоловіча природа бере своє. Віддай Яну і вперед, а дівчинці життя не треба псувати, невідомо ще, як сирітське дитинство з мачухою їй відгукнеться. А взагалі я вважаю, що треба тобі прислухатися до дочки
— Ну в таких справах дитину слухати, звичайно, це прямо зайве, – каже Євгенії Семенівні подруга, – мало що там дівчисько вважає! — Ну так, що вона може
Батьківська хата — твоя хата. Але я хочу, щоб ти знала: повернутись сюди з речами ти зможеш один раз. Ви сваритиметеся, лаятиметеся, можливо — серйозно і сильно. Але повернутися до мами ти зможеш один раз — назовсім. Бігати туди-сюди – не варіант. Тому щоразу, коли тобі захочеться заволати «Я від тебе йду» — пам’ятай: ти йдеш назовсім. Якщо ти до цього не готова, ти не готова до шлюбу
Коли я тільки виходила заміж, мама мені сказала: «Батьківська хата — твоя хата. Але я хочу, щоб ти знала: повернутись сюди з речами ти зможеш один раз. Ви
— Ну, що з нього за чоловік, – бурчав тато, – ні руками нічого робити не вміє, ні головою. Напевно, щось подібне чув про мене від свекор і чоловік. Але мої батьки були готові дати грошей нам на перший внесок на квартиру, а свекри – ні. Вони віддали перевагу іншому варіанту – перед самим весіллям Максиму купили машину. — Ну-ну, – посміхнулася моя мама, коли сваха оголосила про їхній подарунок, – жити йому ніде, вкладатися у спільну власність дітей не схотіли, а машина – особиста власність? Хитро, але нерозумно
— Любий, – кажу чоловікові, – можна я до батьків на машині доїду, погода така мерзенна, дощ іде. Не хочеться стояти на зупинках. Від маленької квартири, яку ми
— І чого ти дзвониш? Він одружений чоловік! Син? Твоєму синові скільки років? Аліменти йому вже не належить. Відчепись і не шукай привід для безглуздих дзвінків, зайнятий чоловік, зрозуміла? — Мені, – кажу, – власне, не чоловік потрібен. Зайнятий і добре. Син у нас із ним, а не з тобою. Тож передай трубку чоловікові. — Грошей просити будеш? Йому є куди витрачати гроші! Має сім’ю. Він нічого тобі не винен! А твій син, здоровенний лоб, між іншим. Нехай працюватиме йде, а не гроші з батьків тягне. Мій син працює і нічого
З колишнім чоловіком, після 12 років шлюбу розлучалися цивілізовано: ложки не ділили, простирадла навпіл не різали. Квартира моя була, він зібрав речі та просто пішов. Про все домовилися,

You cannot copy content of this page