Головна

Selena

— Хотіла мандарини купити, а Ігор не зміг приїхати. Не на собі ж мені чотири ящики тягти, – нарікала донька, сівши за кухонний стіл. — Ось ти, Ритко, смішна. У нас із матір’ю ніколи автомобіля не було, а ми з нею і пральну машину, і холодильник додому якось доправили, раніше й доставки не було, це зараз усе швидко, не встигнеш кнопку натиснути – у двері дзвонять. Звикли ви до комфорту. Знаєш, а давай я з тобою завтра сходжу на ринок, купимо ми твої мандарини
Життєві історії 0
Грудень місяць тільки почався, а Маргарита вже нічого не встигала. Минулого року вона одразу після університету пішла працювати в школу вчителем початкових класів і всі ці звіти, збори,
Пластикова виделка стала останньою краплею в цьому чаюванні. Ніна несподівано заплакала. Вона поставила тарілку на кухонний стіл і, ховаючи очі, почала швидко збиратися. — Мені пора… я вже спізнююся. Спасибі всім. — Ніно, почекай, – схаменулася мати. Ніна завмерла в дверях. Вона чомусь подумала, що мати приготувала подарунок і хоче зараз його вручити. — Ніно, а ти гардероб міняти не будеш? Чобітки чорненькі з минулого року залишилися в тебе? Катьці взуття потрібне
Життєві історії 0
— Це, Ніночко, від мене подарунок, – свекруха простягнула коробку і м’яко посміхнулася. Коробочка була невелика, загорнута в пакувальний папір, блискучий, червоний. Можна було подумати, що це книжка
— О! Поскакав наш Коник! Значить, і нам на зміну пора! Господи, це ж треба природі так дитя образити! І навіщо вона його тільки залишила? Про те, що думають про неї та її сина сусіди, Катя, звісно, знала. Але лаятися вона не любила і вважала, що якщо вже людині Бог серця і душі не дав, то поводитися «по-людськи» її все одно не змусиш. А тому, годі й час витрачати на те, щоб зрозуміти, чому люди бувають такими. Краще витратити його на щось корисне. Наприклад, привести до ладу своє житло або посадити ще одну троянду біля свого ґанку
Життєві історії 0
— Іди, іди звідси! Нема чого тобі тут! – Клавдія Матвіївна поставила на стіл під розлогою яблунею велике блюдо з гарячими пиріжками і штовхнула сусідського хлопчиська. – Киш!
У сім Юля навчилася мити підлогу і смажити яєчню. У вісім – сама збиралася до школи і готувала сніданок собі та батькові. А в десять була абсолютно самостійною одиницею, з чітко розписаним на день графіком занять і тренувань, і обов’язками, які вони ділили навпіл з батьком. Юлька прибирала вітальню і спальні, а за батьком залишалася кухня, кабінет і місця загального користування. Готували вони по черзі. Єдиним обов’язком, який Юлька відмовилася ділити з батьком, був догляд за котом
Життєві історії 0
— Тату, я вдома! І я голодна! Юлька жбурнула рюкзак у кут, стягнула черевики, і проспівала: «Гей! Є ще тут хоч хтось, крім мене?» Товстий смугастий кіт з’явився
Першою на собі примхи невістки в цікавому стані випробувала свекруха: не так посолено їжу, занадто довго займала санвузол, а Катерині по маленькому закортіло. Не так ходиш вранці. Ірина йшла на роботу до 10-ї, а Катя, яка вже звільнилася, спала до обіду, виправдовуючись тим, що уві сні її хоча б не нудить. До певного часу претензії стосувалися переважно матері чоловіка, висловлювала їх Катя теж наодинці. Ірина – людина неконфліктна, м’яка, намагалася згладжувати кути, входити в становище, терпіла, не загострювала, співчувала
Життєві історії 0
Ірина з чоловіком поки що живуть разом. Хоча як разом… Як сусіди, заяву на розлучення вже подано, – каже Єлизавета про сім’ю своєї старшої сестри близькій подрузі. —
— Дивись, мамо, ось це дідусева дружина Раїса, а це його донька Наталя. Правда, вони красиві? Дідусь каже, що вони живуть десь далеко, так дідусь? – Катруся озирнулася на Петровича, а він важко зітхнув і кивнув. — Що ж вони до Вас не приїжджають, Петровичу? Чи ви посварилися? – запитала я. — Ні, що ти, – замахав старий, – Я їх дуже люблю. Вони живуть за кордоном. У моєї Раєчки спина все боліла, от разом із донькою і поїхала. Там і клімат кращий, і лікування
Життєві історії 0
Раніше ми жили разом із моїми батьками в старому будинку в межах обласного міста. А півроку тому, батьки вирішили купили однокімнатну квартиру на околиці міста, а решту виручених
Не встигла Марія заспокоїтися, як з’явився в неї на порозі чоловік, який назвався знайомим її чоловіка. Як потім зрозуміла – це з тієї самої компанії. Про якийсь борг говорив, натякав, як би розрахуватися… Ось тоді Марія й наважилася виїхати, хоча після того як не стало чоловіка два роки минуло. Причому звільнилася з птахофабрики тихо, без зайвих розмов. Швидко знайшла хату в селі й купила на невеликі заощадження. Вважала, що їй просто пощастило. Грошей було мало, здебільшого та частина, що за батьківську квартиру з сестрою вигадали
Життєві історії 0
Поруч з автостанцією красувався ларьок, підставивши дерев’яні боки яскравому сонцю. Промені були незвично гарячими, хоча ще тільки початок літа. — Ось спасибі, я миттю, – пообіцяла Марія водієві,
— Ох, Оленко, самі ми залишилися, та ще й із дитиною на шиї! – Любив голосити свекор, влаштувавшись за кухонним столом і спостерігаючи, як Олена готує вечерю. – А що, у нас сьогодні знову макарони? В Олени горіло все з середини від такого співчуття, але вона намагалася тримати себе в руках. — Та знову, – відповідала вона. – Тому що грошей у нас немає, а макарони поки що є! — Ну, значить, будемо виживати, – сумно констатував Андрій Петрович. – Макарони з маслом – цілком собі їжа. — Масла теж немає, – повідомляла Олена, спостерігаючи за реакцією свекра
Життєві історії 0
— Шикуєш, Оленко?! Батон можна було дешевше взяти, курка теж на знижці буває… Та й простроченням гребувати не варто, у нашому-то становищі! – Свекор закінчив вивчення чека і,
— А коли йому? Спозаранку поїхав, затемна приїхав. Та й що з нього взяти? Він на роботі, а на Нюрці все господарство і діти. Тим паче не свої діти. Так і нема рідних в неї… От же вхопилася за Василя-вдівця, думала своїх Бог дасть, а воно он як вийшло. Ганна з молодих років була дівкою справною, і в роки лихоліття працювала нарівні з чоловіками, яких у селі, залишилося зовсім не багато
Життєві історії 0
— Що? Знову Нюрка своїх ганяє? — Та які вони «свої»? Ясна річ – чужі, на дітей пішла дівка. Он, чуєш, голосить на все село. З хати, що
Безцеремонно відсунувши, підкладений чемним кавалером шоколад від себе, вона глянула на нього поверх окулярів. — Хотів пригостити красиву дівчину – просипів він, втративши від несподіванки голос — А, на полювання вийшли чи що? Нікому борщі варити? Дружину шукаєте? Це не до мене, ви помилилися адресою! Розгублений, він озирнувся на всі боки, чи не бачив хто його конфузу. — Шоколад заберіть, ще знадобиться
Життєві історії 0
— Шкода мені тебе, Петрику… Люба, дивилася на чоловіка повними сліз очима. Петрик закивав, себе йому було теж шкода. — Не стане мене скоро, не переживу операцію –

You cannot copy content of this page