— Ти продала мої речі? — Ні, якби продала, зателефонувала б, – незворушно відповіла Олена. — Мамо, ти чого?! – сплеснула руками Ярослава. – Ти ж продала речі тітки Віталіни і на них купила мені телефон! Забула чи що зовсім? – діловито додала дівчинка
— Сьогодні нічого немає? – запитала Олена, вийшовши з машини і не привітавшись із сестрою. — Ні, – знизала у відповідь плечима Віталіна. – Не кожного ж дня
Зять кілька хвилин розгублено дивився на тещу, а потім раптом узяв її за лікоть і потягнув на кухню. Відкривши холодильник, він побіжно оглянув його і зупинив свій погляд на нижній полиці. — Знову сьогодні добре під’їли в нас. Сідайте, будемо рахувати, скільки ви з’їли, – рішуче промовив Віталій і майже силою посадив жінку на стілець
— Ой, мало не збив мене з ніг! – замахала руками в повітрі теща, на яку ледь на порозі не налетів Віталій із пакетом продуктів у руках. –
Гості прибували і прибували. Кожен із них приходив не з порожніми руками, але лише двоє близьких друзів подарували новоселам конверти з грошима. Решта несли всяку дурницю: картину з конем у масивній рамі, наляпистий сервіз, швабру… Степаненки, так взагалі, принесли солом’яну фігурку домовика. Мовляв, сильний оберіг, як у новому житлі без домовичка
— І Степаненки ще прийдуть, з роботи, ну незрузно не запросити, Іро, Ромка ж допомагав нам із ремонтом, пам’ятаєш? — Пам’ятаю, люстру повісив, – важко зітхнула Ірина, –
— Бачиш, донечко, тут така справа… Ми з татом справді хотіли тобі сказати, – Наталя щосили намагалася підібрати потрібні слова, – Ми з ним… У нас… Загалом… — Та перестань уже ходити навкруги! – Олександр серйозно подивився на доньку, – Ліль, ми справді дуже раді звістці про те, що в нас скоро з’явиться онук. І сподіваємося, що і ти теж зрадієш нашому сюрпризу. Річ у тім, що ми з мамою зовсім недавно дізналися, що скоро вдруге станемо батьками
— Мамо, тату! У мене для вас новини! – Ліля зробила ефектну паузу, а потім радісно продовжила, – Я чекаю дитину! Скоро ви станете дідом і бабусею! На
— Та з вас, хто погодиться за мною доглядати, отримає все, що залишиться після мене. Квартиру, нашу дачу і невеликі заощадження, які я робила на чорний день. Дочки продовжували мовчати, не зводячи очей одна з одної. — Усі ми знаємо, що це надовго не затягнеться, але кілька місяців комусь доведеться присвятити мені, залишивши осторонь особисті інтереси. Тому я вважаю правильним заповідати все майно тільки одній із вас
— І чому саме я маю за мамою доглядати? Це, між іншим, і твоя мати теж! – заявила сестра. — Ти живеш за два кроки, а мені півдня
— А молодці, що піч не зламали, – похвалив він Олену Петрівну, – а то б був не сільський будинок, а практично міська квартира. Без родзинки. Олена Петрівна сказала: — У цій печі зберігається наш сімейний дух. І їжа там найздоровіша і найсмачніша. Нічого немає кращого
Олена Петрівна вирішила нарешті кинути роботу і піти на заслужений відпочинок. — Правильно, мамо, – говорила їй донька Світлана, – ти все говорила, що ось тільки б допрацювати
Дід сміявся, коли онука виходила зі своєї кімнати на суд бабусі, показуючи свої тіні, туш на очах, і з червоною помадою на губах. — Ой, ти мій Боже… – закашлювався він, – і куди з таким вампіром можна йти? Іди, стирай усе це, а то не засну… Бабуся показувала дідові кулак і лаяла його за повну відсутність такту й пристойності
Лізу ростили і виховували бабуся з дідом після розлучення батьків. Дівчинка рідко бачила матір, а батька ще рідше, оскільки батьки зайнялися своїми новими сім’ями. Навчалася Ліза добре, намагалася
Грошей мами Ліди не вистачить і на половину, знову доведеться брати кредит. Скоро малюк зʼявиться у Свети, а це чималі витрати, треба шукати другу роботу, і тоді… аби здоров’я вистачило… А Галя полежала на лівому боці – придавило серце, на правому – затекла рука, на спині дихати неможливо, живіт тисне на легені. Переїла, мабуть, на ніч трохи, вже дуже картопля смажена з оселедцем були смачні
Галя впізнала її одразу, та сама горда посадка голови, ті самі руді локони й веснянки, немов час і вік не торкнулися цієї жінки. Вона увійшла в салон автобуса,
Щодня, рано вранці, в духовці рум’янилися булочки і пиріжки, які разом з її чоловіком отримували до сніданку і батьки, добре, що жили вони в тому ж під’їзді. — Не невістка, а золото! Свекор намазував на гарячу булочку масло і прицмокував від задоволення, він був у захваті від нової дружини сина. Колишня була особою неврівноваженою, примхливою і ледачою
— Ілюші так пощастило з дружиною, а нам із невісткою! З подругами, Неля Петрівна була щирою, вона насправді думала так. Настя, друга дружина її сина, була просто чудовою
— Ми зараз вирішуватимемо її долю, і вона має знати, які умови чекають у нашому домі. — А які… – заїкнулася дівчинка, розуміючи, що події йдуть зовсім не за тим сценарієм, який вона придумала. — По-перше, ти маєш розуміти, що, приймаючи тебе у свою сім’ю, ми дуже сильно ризикуємо. У тебе два зведених брата, яким ти можеш показати поганий приклад неслухняності, брутальності та ліні. Ми не можемо цього допустити, і припинимо на корені будь-які спроби вплинути на них негативно
— Я дитину забираю! І це не обговорюється! Ти не впоралася з вихованням! Кирило говорив голосно і різко, немов рубав на шматки, душу колишньої дружини. Від кожної його

You cannot copy content of this page