— А мені чоловік автівку подарував! А мені чоловік айфон купив! А мені чоловік купить, все, що я захочу! Наспівувала вона, накриваючи на стіл о першій годині ночі, ретельно протираючи прилади і нарізаючи м’ясо. Чоловік її крутий чолов’яга, завжди при грошах, що має впливових друзів, щойно зателефонував і сказав: — За півгодини приїду з Олександром, щоб як завжди! Як завжди, це коли чоловік приїжджав додому з друзями, після бурхливого застілля в ресторані. І веселощі тривали в багатому особняку Панченків, де Аліса була і за шеф-кухаря, і за офіціантку
Алісі заздрили всі! До скреготу в зубах, до сліз та істерик темної ночі в подушку! Подруги, друзі, родичі, знайомі, сусіди, всі, хто знав її! Заздрили до крику, але
За великим та святковим столом зібралася дружна сім’я Семенюків. Чи жарт – такий привід, улюбленій доньці й онучці виповнюється 15 років! Марина зранку вже отримала подарунки не тільки від батьків, а й від більшості родичів, і зараз сиділа в очікуванні подарунка від бабусь і дідуся. Ще до дня своїх іменин дівчинка культурно натякнула, що найкращий подарунок це гроші, і подумки підраховувала, скільки ж їй подарують і що вона зможе купити
За великим та святковим столом зібралася дружна сім’я Семенюків. Чи жарт – такий привід, улюбленій доньці й онучці виповнюється 15 років! Марина зранку вже отримала подарунки не тільки
Робота – це таке місце, де тата, і навіть деякі мами пропадають на весь день, а потім приходять злі. Не хочуть гратися, читати дітям книжки і весь час повторюють, що втомилися, і їм потрібно відпочити. Добре, що мама Аліни тепер не ходить нікуди, її прогнали з роботи, бо вона ростить у животику маленького братика. Думки, думки, вони крутяться в голові в маленької дівчинки так само по колу, як вона сама на велосипеді. Які іграшки подарувати братику, коли він із животика мами вилізе, а які залишити собі
— Аліночко, катайся тільки у дворі, зрозуміла? — Добре, матусю, – Аліна зосереджено крутила педалі, по колу, по колу. Подвір’я тихе, маленьке, автомобілі зазвичай залишали на майданчику за
— Мамо, я хочу холодного молока! — Інночко, дитинко, у тебе слабке здоров’я. Заболить горло, підніметься температура… Я зараз підігрію. І Ганна Сергіївна гріла молочко для доньки, а Інна, здуваючи неприємну пінку з поверхні, морщилася, вередувала, і відмовляла пити цю теплу, білу рідину, а потім, потайки від матері, пила своє улюблене, холодне молоко, і, о диво, жодне горло в неї не боліло, і температура не піднімалася
З того самого моменту, коли Інна зʼявилася на світ, її мама намагалася відібрати у дівчинки право приймати рішення. Ні, звісно, на той час, поки вона була малятком із
Плакала потім, по підлозі повзала, кулаки кусала, в живіт свій порожній себе тикала, пику до неба підняла і вию, немов вовчиця, навіщо мені краса та, кажу, якщо не пізнала материнства… А потім заспокоїлася, Катрусю, іноді здалеку милуюся хлопцями, молодшого твого так взагалі зацілувати хочу, пиріжок солоденький, погибель дівоча росте… Ось так, Катю. Я ніби з вами живу, вважаю себе, ну … наче сестрою чи що старшою і тобі, і Іванові, а діток ваших племінниками
Катерина жити не хотіла, весь світ білий не милий, змушувала себе йти на роботу, їй здавалося, що всі на неї пальцем показують і хихикають, хтось засуджує, а хтось
Мати чоловіків міняла як рукавички, що не рік, то новий вітчим. Дітей наробила трьох від різних, обидва – молодші за Наталку. Я в них була один раз і жахнулася просто: невже люди зараз можуть так жити? Шпалери обірвані, обмальовані, скрізь бруд і пилюка. Усе розумію: можна жити бідно, але дві дорослі жінки у двокімнатній квартирі не можуть порядок навести? Це як узагалі
— Я цю Наталю відразу терпіти не могла. Висла вона на нашому синові, проходу йому не давала, – каже Ірина Едуардівна. – І взяла-таки змором – сповістила, що
— Ти ж міська. От і поїдемо в місто. — Якщо дитячий будинок у місті, то звісно міська. Я ж не пам’ятаю. Мала була. А мама як? Це ж твоя мама, їй уже допомога потрібна. Та й ми як у місті з трьома дітьми? – Валя навіть сльози крадькома змахнула. — Усе! Не обговорюється. А ти приведи себе до ладу. Страшно дивитися. Шкіра та кістки. М’яса не наросло. Валя з Вірою жили дружно. Віра, пам’ятаючи себе в молодості, жаліла її. А вже онуки коли пішли, то й зовсім стала оберігати
Іван привіз наречену Валентину до свого села, до батьківської хати. Мати зраділа, у тридцять із гаком років син нарешті вирішив одружитися. Нагулявся. Приїхав. Допомога їй буде на старості
— Ой, Олю, а я й не бачу. Як там у Сергія справи? Як здоров’я, як загалом? — Терпимо, хоч і важко зараз, особливо з грошима, – відповіла Ольга і запитала, своєю чергою, що ж Діма братові не дзвонить і не відповідає, підтримав би… — Підтримав би? – раптом єхидно протягнула дружина брата. – Ви до нас опустилися, підтримка потрібна була, треба ж? А я ось що скажу: не все вам панувати і з панського плеча нам кидати свої недоїдки! Є справедливість на світі, тепер ви – як усі! А то надто жирно жили! Діма не дзвонить? А тому що Діма пам’ятає, як кричав на нього твій Сергій, як подачки нам пхав. Що, грошей не стало вистачати? Поживи тепер нашим життям
— За язик я її не тягнула, сама мені запитання поставила про те, як зараз у Сергія справи йдуть, ну я і відповіла, без якоїсь поганої думки, зрозуміло,
— Ну вічно в тебе грошей немає, – закочує мама очі. – Одна й та сама пісня. Ну чому я ніколи ні в кого не позичала? Я навіть зараз, навіть із пенсії, примудряюся відкладати, а ти живеш одним днем. Не кажи мені, що витрати великі. Все одно по крапельці можна було б робити якісь накопичення. Ні, у тебе то в дівчаток іменини, то їм у садок треба щось, то у вас змішувач полетів
— І без неї не можу обійтися, де мені ще перехопити до зарплати, і слухати її просто вже сил ніяких немає, – зітхає Антоніна. – Щоразу такий винос
— Валерію Миколайовичу, можна вас кілька слів? – запитала вона, перегородивши викладачеві прохід. — Мені трохи ніколи, – спробував відмовитися він. — Нічого, хвилинку, думаю, знайдете для майбутньої родички, – не поступилася Катя. Валерій зашипів на неї. — Тихіше говори, – попросив чоловік. – Яка ще родичка? Що ти несеш, Соколова? — Як яка? Дашка дитину чекає. Буде вам син, мені племінник, – відповіла Катя
Сестри Дарина і Катерина ні характером, ні зовнішністю не були схожі одна на одну. Старша пішла в маму. Повненька домосідка із задумливим поглядом. Даринка обожнювала малювати й вишивати,

You cannot copy content of this page