— То вони у Вас усі червиві? — Та ні ж, – злякано відсмикнула руку з яблуком старенька, – дивись, усі ціленькі, це одне попалося, не догледіла. Ну, черв’ячок же їсть, значить, і для людини нешкідливе, кажу ж, не кроплені
— Синку, купи яблучка, свої, домашні, не кроплені. Саме це «не кроплені» і змусило Олександра зупинитися й обернутися. Так говорила завжди його бабуся в далекому дитинстві: не обприскати,
І ніхто з них не помітив пару злих очей, що стежать за сім’єю зі щілини між підлоговими дошками. — Ще одні з’явилися, – бурчав домовий, терзаючи скуйовджену, давно не чесану бороду, – не жити вам тут, не радійте. Домовик був розсерджений на весь людський рід, ті, хто побудував дім і прожив тут довге й щасливе життя, раптово поїхали в невідомому напрямку
Поява третьої дитини в сім’ї Мельників мало б стати радісною подією, якби не старший син. Тринадцятирічний Костя хмурився і дратувався, дивлячись на мамин живіт, що збільшується в об’ємі.
— Коли ж зникнете з мого життя, дістали! Двері грюкнули, змусивши здригнутися маму і дідуся з бабусею, на хвилину настала приголомшлива тиша для тих, кого закликала зникнути Настя. — Дочекалися подяки, – скрипнув зубами Дмитро Олексійович, спостерігаючи з вікна, як внучка сідає в таксі. — Молода вона ще, дурна, – бабуся любила Настуню до нестями, і намагалася виправдати її необдумані слова
— Я вже доросла, мамо! — Настусю, я знаю, але невже так важко зателефонувати і сказати, що все гаразд. Бабуся хвилюється за тебе, я переживаю, дідусь місця собі
— У суботу їдемо на пікнік із дітьми – повідомив він дружині, тоном, що не терпить заперечення. — У нас залишилося зовсім небагато грошей до зарплати, а Віті потрібно взуття купити, – дружина засмучено вела в розумі підрахунки, – для пікніка нам доведеться витратитися, м’яса купити, овочів і фруктів. — Я одного не розумію, – розбурхався чоловік, який ще не забув сварку через слово «мій», – в інших грошей вистачає на все, їхні дружини не скаржаться, як ти, і не ниють
— Я вчора на роботі розповідала дівчатам, як ми їздили на лісове озеро. Усі так заздрять, прямо слину пускають бульбашками. — І що ти там такого розповідала, що
Невже він обрав мене через неї? Невже тільки… – вона встала й обійняла бабусю, уткнувшись їй у плече і витираючи сльози. — Дурнувата ти. Звичайно, спочатку його вразила схожість, тому що він давно не бачив тебе. З дитинства. Адже чоловіки закохуються в один тип жінки. І найчастіше вони схожі на його матір. Це закон природи. А дівчатка обирають чоловіка, що нагадує риси її батька, – терпляче пояснювала бабуся, гладячи онуку
Наталі було десять років, коли батьки розлучилися. Для неї було дуже боляче дізнатися, що в батька в місті, куди він їздив працювати з їхнього селища, була друга сім’я…
— Та мені, власне, взагалі нічого не треба, а тільки не діло це, що на весіллі ти при всіх скажеш, що квартиру сім’ї молодій даруєш, а на ділі Наталки ця квартира буде в одноосібному володінні, а синок мій начебто й ні до чого. — Так син твій і так не при справах, Олю. І ти не при справах. Квартиру цю для Наталки купували ще коли вона в школі вчилася, діти наші навіть знати не знали одне одного, і купували її ми з Олегом. Це ти мені зараз що пропонуєш, щоб ми доньки квартиру на сина твого оформили? А вам не жирно буде, моя люба
— Ось даремно ти так, сватонько. Діти наші тільки весілля планують, життя своє починають, а ти їх уже розвела, та майно поділила. Недобре це, Маріє, життя сімейне з
— Тобі носити нічого? Обновок немає? – зʼїлася на матір Олена, – А ми гроші збираємо! Мені лікуватися треба, щоб дитину мати! Чи ти хочеш, щоб від мене і цей мужик пішов? Чи тобі наплювати, що твоя дочка, єдина, зауваж, ніколи не візьме на руки свою дитину? Тобі начхати, чи будуть у тебе онуки чи ні
— Ні, не зможу, – каже Марина на запрошення приятельки поїхати разом із нею у вихідні на дачу. — Поїхали, – переконує подруга, – ліс поруч, краса! За
— Якщо сьогодні відпрацюєш вчорашню вечерю, то ввечері поїдемо в місто, в ресторан, – раптом заворкувала вона, наче голубка, мабуть, на мить згадавши про любовні справи. — Щоб завтра знову відпрацьовувати вантажником… – зітхнув Єгор і з тугою подивився на мішки з борошном, – це скільки ж мені треба працювати, щоб у ресторані вечеряти!?
Чоловік, теж людина – сказала моя бабуся, і він має право бути слабким, іноді. — Це хто такий гарний приїхав до тебе, Семенівно, га? Міцної статури молода жінка,
— Відпочивайте, я все сама зроблю. Що ви планували? Які салати і закуски? Такого нахабства Ганна Дмитрівна не очікувала і просто сіла на табуретку поруч зі столом і мовчки моргала. Надя була звичайнісінькою дівчиною. Зі звичайною зовнішністю: невисока, з русявим волоссям до плечей і пропорційною фігурою, ніяких довгих ніг або «гнучкого стану». Ті, молоді особи, що приходили знайомитися з батьками раніше, виглядали інакше. Надя відрізнялася від попередніх, які так явно підходили зовні їхньому синові, як думала мати
— Вона воду, в якій яйця варилися, в раковину вилила, ти уявляєш? – майже пошепки сказала мати Андрія, повернувшись до сусідки. — Що? – сусідка кинула недобрий погляд
— М’яса! Прошипів хворий чоловік дружині, скоса поглядаючи на здорованя, під вагою якого ліжко прогнулося майже до підлоги. —Лікар заборонив, – заїкнулася дружина, але грізний погляд чоловіка змусив її замовкнути. — М’яса!!! Дружина зітхнула і почала збирати речі, сперечатися з чоловіком у цій родині не було прийнято. — Звари і принеси! — Добре, завтра принесу
— Я хочу м’яса!!! Володя ляснув рукою по тумбочці, бліда, худа рука відстрибнула від поверхні лікарняних меблів. Рідкісне волосся на худих пальцях настовбурчилося, і рука безсило впала біля

You cannot copy content of this page