Ти не встрявай, я із сином розмовляю! Я його гроші питаю, а не твої
— Я хочу поклеїти ось ці шпалери, – Маша ткнула пальцем у рулон. Діма презирливо зморщив ніс і похитав головою. — Машко, ну вони занадто квітчасті. Відразу видно,
Кажуть, що діти, матері яких не хотіли їх, бувають неспокійними і примхливими. Ось і я в дитинстві такою була, вічно кричала, не давала спокою батькам ні вдень, ні вночі. Материнської любові мені від цього не додалося
— За старими батьками завжди дочка доглядає, – впевнено мені сказала мама. Кажуть, що молодшим дітям пощастило, бо їх більше люблять і прощають, а старшим доводиться бути для
Швидше б. Нарешті позбудуся тебе. І ми знову житимемо щасливим життям із твоїм сином-підкаблучником. Щоправда, він мене теж дратує. Але я постараюся знайти собі іншого чоловіка. А так, поки мені жити ніде, я в Антона поживу. Залишилося тільки придумати, як оформитися в цій квартирі
— Я багато з тобою розмовляла на цю тему. Думаю, що залишилося тебе запитати, мій улюблений синку. Ти вважаєш, тобі справді потрібна така дружина? Я, звичайно, не наполягаю
Знаю я тебе марнотратку, сиди вдома і світло просто не пали. Там у холодильнику пюре з котлетою – це Ігореві, ти он бульйон вчорашній доїдай. Спочатку навчися світло економити, потім грішми чоловіка розпоряджайся
— Віка, я тобі скільки разів говорила, не вмикай так рано світло! Свекруха залетіла в кімнату, розмахуючи брудною ганчіркою, якою вона протирала підлогу. — Ірино Василівно, на вулиці
Увечері дзвонить моя подруга Таня зі сльозами та повідомляє, що у неї на шафці, у кімнаті де сиділа моя донька з її сином, лежали гроші, десь близько 10 тисяч гривень. Але вони зникли
Прошу допомогти порадою. Соромно розповідати знайомим. Я навіть не знаю як вчинити в цій непростій ситуації, я просто в розпачі. У мене є найкраща подруга, спілкуємось із дитинства.
Літо. О п’ятій ранку. Я прокидаюся від гучного гуркоту. Звук, ніби хтось пиляє залізо циркуляркою із величезними зубами. Затикаю вуха подушкою, намагаючись заснути
Літо. О п’ятій ранку. Я прокидаюся від гучного гуркоту. Звук, ніби хтось пиляє залізо циркуляркою із величезними зубами. Затикаю вуха подушкою, намагаючись заснути. Наступного дня – повторення. Тільки
Донька засмучена, а чоловік впиратися почав, він за умови, поставленої своєю мамою не бачить нічого поганого, мовляв, теща може прийти будь-якого іншого дня або ми до неї з’їздимо на чай з тортиком. А мені прикро подвійно, ні, навіть утричі. По-перше, це він зараз не заробляє, по-друге, швидко він забув усе, що теща хорошого зробила, а по-третє, як взагалі можна таке терпіти та приймати? Навіщо дочку налаштовувати проти однієї з бабусь, тим більше що привід надуманий явно
— Чорна смуга пішла якась, – зітхає Даша. – І у чоловіка проблеми з роботою, і мама серйозно хвора, а тут ще й свекруха підкладає свиню. Хоча з
Твої тут тільки соплі під носом! – різко та грубо видала мати. – А у цій квартирі все моє! Я заробила! Виростеш, заробиш собі на кімнату. А тут твоє було, поки я дозволяла тобі користуватися цим! І, до речі… – вона глянула на дочку. – Твої кишенькові гроші від сьогодні скасовуються
Діана, дочка сусідки по дачі, що розповіла цю історію, вперше вийшла заміж у 19 років, а в 20 вже обзавелася донькою Катрусею. Два юні, не пристосовані до побуту
Поступово чоловік звик до того, що дружина під час спільних прийомів їжі постійно схоплюється з місця: подає те одне, те інше. То витре розлите, то подасть чисту ложку, що натомість упала. Дітям. Ну і йому заразом. — Все частіше дозволяв собі покрикувати і вимагати: хліб подай, це зручніше їсти ложкою, дай, налий водички, – згадує Лера, – а два тижні тому і зовсім вивів мене з себе
— Лера з глузду з’їхала! – скаржиться родичами та знайомим Раїса Борисівна, – Вчора прийшла до них, Лера з дітьми за столом сидять, на столі пюре, котлети та
Давай так, якщо ти не можеш зараз і потім ще довго не зможеш за тіткою ходити, то сама скажи їй, що нехай заповіт перепише. Так і бути, я нотаріуса викличу та оплачу. Але так несправедливо: догляд на мені, а квартира навпіл
— Подзвонила мені з наїздом, що я тепер ходжу вже, значить, можу теж брати участь у догляді за тіткою Клавою, – зітхає Ірина. – А як ходити? І

You cannot copy content of this page