— Бабусь, а як ти дізналася вперше що чекаєш дитину, пам’ятаєш? Адже тестів не було тоді. — Я? Але ж як… Та ніяк. Ходила і ходила. Начебто зрозуміла вже, а мовчу. Не прийнято якось було говорити про це. А потім телят ми приймали, пам’ятаю, так бабця Нюра – ветеринар і каже: “не давайте, мовляв, їй телят тягати, вона вже й сама на сносях”. Ох і соромно мені було тоді, ображалася на бабу, бурчала
Женя переводила дух. Фух, встигла! Вона їхала до бабусі. Довго вагалася, чи їхати, чи ні. Цілий день на роботі вирішувала. Часу було обмаль, та й Іллю самого залишати
Кажуть, прабабця моя циганка була, напевно, це від неї цей дар, а ти, Ларко, своє щастя мати дітей подрузі своїй віддала. Тепер вона за вас двох віддувається, хіба можна своє ліжко комусь пропонувати? Ні в якому разі не можна
До цього санаторію Лариса та Борис їздили вже кілька років поспіль. Між собою навіть називали його «друга дача», настільки вони там звикли відпочивати й підліковуватися. Приваблювала в санаторії
— Я тобі дзвонила в листопаді, сказала, що дівчинка пізно приходить додому. Ти мені що відповіла? – «Коли й танцювати, як не в молодості!» Ось і дотанцювалися. Тільки я тут до чого? Я припускала, що вона приїхала до столиці вчитися. Крім того, мені й на думку спасти не могло, що дівчина у двадцять років не знає, як оберігатися
Марія була молодшою сестрою Віктора, першого чоловіка Ніни. Віктор пішов від Ніни та їхніх двох синів несподівано. Це сталося саме тоді, коли родина, помотавшись майже двадцять років по
— А пам’ятаєш, як ми раніше співали з тобою? Час рікою пливе, як зустрів я тебе, як зустрів я тебе, моя пташко… – тихо заспівала Антоніна. — Довго, довго дививсь, марно очі трудив, та впізнати тебе було важко, – підхопила дзвінким голосом Галя
Тоня жила сама, але завжди готувала собі повноцінний обід: і суп, і котлети чи курку, і гарнір. Навіть пироги пекла. Вона дуже любила готувати і смачно поїсти. Часто
— Не потрібні мені ніякі пиріжки, я на дієті. І яйця з картоплею чи морквою можна легко купити в магазині. Макар спочатку пояснював, що весна й осінь у селі — гаряча пора, що він не може кинути бабусю й матір наодинці з городом, що бабуся вже у віці, а в матері болить спина, що він чоловік, сил у нього більше і треба допомогти
— Хотіла онучку побачити, подзвонила Лізі, щоб дізнатися, коли можна приїхати, а мені відразу сто докорів висловили, — ділиться з подругою Марія Кирилівна. — Оце так новина! А
Син навіть фотографує тепер сніданки, обіди та вечері. Напевно, ловлять її перед опікою, на недбалості спіймати хочуть. Жінка зізнається, що сина любить, але вся ця ситуація її виснажує
«Горою всі за нього стали, як же, ображають хлопчика, — злиться Надія. — Ну, звичайно, головна претензія і звинувачення, що я вийшла заміж і завела собі нову дитину».
“Розплющ очі, старий, пані твоя вдень соплі тобі витирає, а ночами на побачення бігає, сама бачила!” Ось усі жили з тебе повитягує, на той світ відправить, а сама заволодіє твоїми законними метрами
— А сусід наш, з другого поверху, геть із глузду з’їхав! Самому вже восьмий десяток пішов, а він молодичку в хату притягнув, — нарікає одна із сусідок на
— Кухню треба мити після кожного прийому їжі, про готування я просто мовчу, — згадує Ангеліна. — Самій ніколи, ганяла мене. Я з жахом згадую вихідні та вечори. Головне, до брата — жодних претензій, він же чоловік. А я з ганчірками не розлучалася
«Я розумію, що мама просто зараз на повну котушку користується цією квартирою, як важелем. Тисне на те, на що може тиснути», — сумно розповідає подрузі Ангеліна. — Та
Зять вважав, що теща — жінка чудова, і з нею навіть уживатися не треба, така вона була комунікабельна. Завжди усміхнена, з прекрасним почуттям гумору, смачно готувала і в оселі тримала чистоту. Не теща, а справжній скарб без жодних домішок, чисте золото
Денис з Оксаною прожили разом перший рік, і мешкали вони з тещею, Іриною Михайлівною, діло було ще 5 років тому. Зять вважав, що теща — жінка чудова, і
— Надю, яка ти стала красива, я вперше прийшов на зустріч однокурсників і нікого тут не впізнаю, а тебе одразу впізнав! Олексій подав їй руку, і Надя не відмовилася, встала й пішла з ним танцювати, спіймавши на собі здивований погляд Рити, яка повернулася до їхнього столика
— Я на зустріч “Тридцять років закінчення інституту” не піду, у мене потім депресія буде! Нехай ідуть ті, хто щороку ходили, їм не помітно, як вони змінилися, —

You cannot copy content of this page