Головна

Selena

— Вірочка! Як ти вчасно! Я другий день не чую дитини. Вона дуже сильно кричала кілька днів, а потім затихла. Я вже Василю, дільничному нашому дзвонила, та він сказав, що краще тебе викликати. Я якраз дзвонити збиралася, а тут ти. Ключі! Зараз! Марія Григорівна відчинила шафку на стіні, в якій зберігала ключі від дачі та гаража. Там же висіла зв’язка від квартири сусідів, яку їй свого часу віддала Ольга. Настя випросила в сестри її зв’язку, мотивуючи тим, що втратила свої, а зробити інші зараз часу немає. Про ключі в сусідки вона просто забула
Життєві історії 0
— Маріє Григорівно, добридень! Скажіть, ключі від квартири Насті у вас? Марія Григорівна, відчинивши двері на гучний стукіт, здивовано дивилася на Віру, доньку сусідки, Ольги Олександрівни. Вірочка давно
— Дівчатка, мені потрібна ваша допомога, – звернулася вона до своїх колег на роботі, – потрібне вбрання на весілля, а ось яке – не уявляю. Я так давно не вбиралася, все сиджу вдома або по семінарах їжджу виступати, і що тепер носять на такі заходи – не знаю. Жінки заметушилися, стали сперечатися, який колір і фасон пасує Ганні, у відділі для співробітників музею почалися мало не дебати. Ганна почервоніла, закрила щоки долонями і похитала головою.  — Боже, я вже хвилююся, що зі мною вирішать, немов це моє весілля, а не Оленки… – усміхалася вона
Життєві історії 0
Ганні Сергіївні, колеги по роботі, дали прозвище – «музейний експонат». Вона і, справді, працювала в музеї вже довгі роки, віддавала всю себе улюбленій роботі, мала кандидатський науковий ступінь
— Ви тепер обидва стали дорослішими. Прямо з сьогоднішнього дня. Тому що стали учнями. І просити гроші чи щось інше в крамниці вам уже не варто. Якщо хочете заробити, то це зовсім інша справа. Можете допомагати людям. Пенсіонерам за хлібом ходити, в саду грядки поливати. Це по-чоловічому, по-дорослому. Хлопчики згідно кивнули і пішли додому. Наступного дня вони знову обидва прийшли на урок. Валентина Петрівна одразу ж помітила, що хлопці в чистих сорочках і шортах, з вмитими обличчями і зачесаними чубчиками. — Прошу вас, панове, сідайте, – з повагою запросила їх Валентина Петрівна
Життєві історії 0
Валентина Петрівна йшла до магазину, який знаходився в кінці її вулиці. Будинки тут були тільки приватні, небагаті – околиця обласного містечка. Біля магазину на сходинках вона побачила брудного
— Думаєш він довго буде на це дивитися? Озирнися: навколо повно молодих, красивих, розумних і самотніх, які готові будуть кинути все і забезпечувати чоловікові затишок, дарувати йому дітей. Ну поговори ти зі своєю начальницею, не можна ж так. У неї є сім’я, а ти без сім’ї залишишся. Рахунок є, квартира є, у будь-якому іншому місці тебе візьмуть із розпростертими обіймами, якщо що. Знизь темп, піди з цієї посади, делегуй повноваження. На тебе скинули все і ти скинь. Хоча б частину. — Так, мамо, ти маєш рацію, – каже Олена, – ось зараз угода, а потім я перегляну своє ставлення до роботи. Так, так не можна
Життєві історії 0
— Я так зрозуміла, що вони посварилися, – ділиться з подругою Галина Геннадіївна, – та до ворожки не треба ходити, щоб зрозуміти через що. Упустить і цього нареченого
Балкон третього поверху був майже на одному рівні з дахом будівлі за магазином, і там сиділи троє радісних покрівельників, оглядаючи принади жінки. Іржаві прути огорожі, від яких давно відвалилися дошки, відкривали їм чудовий краєвид дами в трусах. — Гей, красуне, повернися ще раз задом – хлопці іржали як коні, і посвистували від задоволення. — А може й решту знімеш? Довготелесий хлопець у жовтій майці веселився більше за всіх, жадібними очима обнишпорюючи тіло Наді
Життєві історії 0
Усі чоловіки недолугі! За останні роки Надія Самойлова переконувалася в цьому неодноразово. Перший чоловік зник за обрієм, коли старшому Віталію був лише рік, і більше не з’являвся. А
— Донька вирішила залишитися з батьком. У неї в трикімнатній своя кімната, у неї подруги, у неї татів гаманець і повна відсутність контролю, – пояснює Яна. – До того ж, донька досить грубо мені заявила, що я – ніхто без її батька, що я ще пошкодую. Ну так, чоловік її налаштовував теж, але в 15 років треба вже й власну голову мати. Загалом, вона мені заявила, що зі мною в злидні вона не збирається
Життєві історії 0
Вона сама колись цей вибір зробила, як же, мама татові мозок винесла. Але навіть це не головне, Катруся, свого часу, відмінно зважила всі «за» і «проти», зробила як
— І що вирішив? — А що я можу вирішити? Такий пам’ятник, як вона мені уві сні описала, знаєш скільки коштує? – вигукнув літній чоловік, – Та з моєю пенсією я на нього до своєї кончини і не зберу! — Це скільки ж? – примружився Олексій. — Вісімдесят тисяч! – багатозначно відповів Євген Іванович, і, помітивши, що озвучена сума не особливо вразила сина, додав, – І ще дванадцять за встановлення! Во
Життєві історії 0
Коли Аллі повідомили, що її свекрухи раптово не стало, вона, на свій сором, не відчула майже ніяких емоцій. Стосунки у жінок були натягнутими з найпершого дня знайомства, ніяких
Ти – мати, і шлунки дітей – твоя відповідальність, нічого перекладати її на мужика. Коли дітей заводила – не думала, що насамперед для себе діти ці, не для інших людей. Думай сама, як жити далі, а дітей нацьковувати не смій. Мовляв, розібратися треба, чи його це діти, а то знають вони таких, як Олена. Плакала від образи, від прикрості. Гаразд вона, але діти??? Хіба буває так, щоб і від дітей йшли назовсім? Потім розлучення було, добре, ділити нічого було, квартира Олені ще до заміжжя дісталася
Життєві історії 0
— Оленко, привіт. Ну як ви там? Як живете, як дітлахи? — Добридень, Марино Вікторівно. Та нормально, я працюю, діти на канікулах. Ви там як? Не очікувала вашого
— Почав залицятися: квіти, подарунки, на своїй шикарній тачці її додому відвозив, у ресторани водив, на відпочинок із собою брав, – згадує Наталя Сергіївна, – а я попереджала, щоб губу не розкатувала і ретельно оберігалася. Історія про Попелюшку – казка, у наш час замало гарненької мордочки і гарної фігурки. Батько Максима, побачивши, що син надто тісно спілкується з однією зі співробітниць, зробив йому навіювання про те, що треба вибирати пару по собі, що можна зустрічатися з ким завгодно, але ось тягнути «в сім’ю» всяке – не треба
Життєві історії 0
— Адже він у них працює? – запитує Наталію Сергіївну подруга, – Тоді який сенс? Дізнаються про обман – перекриють краник, а чи зможе цей Максим утримувати сім’ю
— Бач ти, спить мужичок, і не чує, що мамуся пішла… – ледве чутно сказав дід Сергій, – пам’ятаєш, як і ми колись нашого Валерку няньчили? — А то… як учора було. Молоді тільки ми були. Здорові, сильні, веселі… Ох, були часи. Вимотало нас… – відповіла Ганна Петрівна. — Та не ний. Інші до нашого часу й не дожили. А в нас і син, і онуки, і ми поки що на своїх ногах. Бачиш, навіть дитя нам довірили, хоч і ненадовго
Життєві історії 0
Бабуся Ганна і дід Сергій були найстаршими в під’їзді. Вони були старожилами чотириповерхового будинку, давно на заслуженому відпочинку, тому всі сусіди віталися з ними шанобливо і запитували про

You cannot copy content of this page