Головна

Selena

— Олено, ну гаразд ти, тобі пʼятдесят скоро, а навіщо ти доньці дозволяєш жити без розпису в такому юному віці, та ще й із вами? Ромі майже 30 років, потрібно думати про свою сім’ю, про своє житло. Та й слава піде про дівчину нехороша. — Розумієш, – відповідала Олена, – розписуватися ні він, ні моя донька не хоче. Так і каже, подивлюся, мовляв, що за людина. Поспішати не буду. А мені здається, що жадібнуватий він хлопець
Життєві історії 0
Сім’я маминої сестри Олени завжди була без вдачі в побутовому плані. Тітка так і не нажила свого власного житла. Точніше, житла свого вона позбулася колись. Не змогла виплатити
— Куплене – воно без душі, – каже двоюрідна сестра Лариси Вероніка, – десятки людей у такому ж, а в тебе все в єдиному екземплярі. — Ось і коли в Марійченої доньки наближався ювілей – 5 років, – продовжує Лариса, – я вирішила зробити їй подарунок своїми руками. Відзначати свято сестра вирішила вдома, з ріднею, двома-трьома подругами та їхніми дітьми. Покликали в гості і Ларису, і Вероніку. — Чоловік працював, піти не зміг, – ділиться жінка, – старшого дворічного сина з собою взяла, а молодшого вирішила залишити зі свекрухою
Життєві історії 0
— Бабуся навчила, спасибі їй за це величезне, – каже Лариса, – ми з сестрою у неї дуже багато часу в дитинстві проводили. Вважай, що всі канікули і
— Але ж і твій чоловік тут жити не зможе, – сказала скривджена мама, – я буду проти зятя так само, як ти проти Сергія. Продамо? З глузду з’їхати! А в тебе рука підніметься, татову спадщину продати? — Ну в тебе ж піднялася рука притягти в татову спадщину чужого чоловʼягу, та ще й вибрати його і його матусю в суперечці з рідною донькою, – кажу
Життєві історії 0
Моя матуся заміжня, і я теж. Мама в шлюбі 3 роки, а я – 2. Як я зрозуміла, у перші кілька років у чоловіка мами (язик не повертається
Комуналку поділили: з нас 40 відсотків, з них – 60. Мова про роздільне харчування теж завели ці дві панянки. Не хотілося їм нас годувати. У мене ж руки з дупи ростуть, готувати не вмію, як вони казали. От і не хотіли Михася смаколиками й делікатесами годувати, щоб він зрозумів, з ким одружився. Графік прибирання склали, всі його завжди дотримувалися. Із доступом у ванну кімнату теж проблем не виникало: ми з чоловіком лягали спати набагато пізніше, ніж інші мешканці квартири, і вранці прокидалися теж пізніше, коли їх уже не було
Життєві історії 0
П’ять із половиною років тому мій чоловік став власником половини чотирикімнатної квартири. У нього батьки розлучилися, квартиру по суду поділили, батько свою половину подарував Михайлу. І це був
— А я тобі казала! Чому я маю годувати тебе, твою дитину, та ще й зятя-невдаху! Дивись, ще не таке буде! Повертайся додому, не набридло самій страждати? — Те, що вона годувала нас, це сильно сказано, – каже Лілія. – Так, я в неї грошей перехоплювала, але завжди з віддачею. Свекри жили відверто погано, у них було не позичити. А мама тоді працювала в комерційній структурі, отримувала зарплату в конверті, дуже зверхньо на мене і на моє життя дивилася. І якби тільки дивилася
Життєві історії 0
— Погоджуся, спочатку в нас не дуже все заладналося в справах, точніше, в мого чоловіка не все одразу виходило, жили ми справді важко, – зізнається Лілія. – Але
— І по грошах вона абсолютно не нужденна, – знизує плечима Карина. – І відпочинок може собі дозволити, і доглядає за собою, ходить у салони на різні процедури. У неї пристойна зарплата, одягається модно. Я це кажу не до того, щоб якось очорнити матір чоловіка, мовляв, сама живе, а нам із житлом не допомагає. Ні. Я кажу до того, щоб було зрозуміло, що видимих причин так чинити з власним сином у неї абсолютно не було. Та й я з нею не конфліктувала. І вона завжди ввічливо й коректно зі мною спілкувалася
Життєві історії 0
— Ми взагалі спочатку нічого не зрозуміли: як так? Бабуся завжди була рада нам, якщо знала, що ми приїхати збираємося, ніколи нікуди не йшла і не виїжджала, –
Марина чула, як грюкнули двері за подругою свекрухи. А потім і вона сама намалювалася в кімнаті. «Чула все, так?» – кивнула вона на напів зібрані речі, – виправдовуватися не буду, як говорила, так і думаю. Якщо любиш Костика, то пожалій його. Ну навіщо ти йому така? Йому потрібна така, щоб не соромно було людям показати. Та й дітей йому треба, а яка з тебе мати?» Ось тут Марина плакати не стала. Не змогла просто. Закостеніла вся. Швидко дозбирала речі й кулею вилетіла з квартири. Навіть двері за собою не зачинила
Життєві історії 0
Яка ж у нього дружина страшна, як він із нею тільки живе… Марина плакала щодня. Хоча і це їй давалося важко. Обпалені повіки толком навіть закриватися не могли.
Цього вечора Ніна Петрівна довго не могла заснути. Вона все бачила перед собою личко Галі, її наполегливе бажання пригостити, смішні танцювальні «па» і витончені поклони. Дівчинка немов маленький горобчик впорхнула в її закам’яніле серце і розбудила материнську любов і ніжність, що давно спала. Пів ночі Петрівна згадувала своє життя, картала себе, що не вийшла знову заміж, не спробувала знайти собі чоловіка, і за те, що дітей немає
Життєві історії 0
Ніну Петрівну у дворі всі хлопчаки обходили боком. Пенсіонерка була суворою, не любила шуму, метушні і пилу з-під коліс юних велосипедистів, і частенько гримала на дітей, які розпустувалися.
— Мене звісно це напружувало, – каже Поліна, – але чоловік пристойно заробляв, тож тільки готування лягало на мої плечі. Самі знаєте, який апетит у трьох здорових хлопців. А ще й я, і дитина. Максим допомагав. Мив посуд після гостей, щоправда так, щоб друзі про це не знали. А два роки тому сталося майже одночасно дві події, які перевернули не надто мирне, але все ж таки усталене життя сімейства
Життєві історії 0
Чоловіки про жіночу дружбу висловлюються зневажливо. Напевно тому є певні причини і численні історії про «заклятих подруг». Хоча в житті не все так однозначно і справжні приклади дружби,
— Тобі хороші гроші платять, не вигадуй. Просто треба працювати і все. Ну і не попити чайку з колегами? І що? Зараз узагалі з роботою важко, треба триматися за те місце, яке є. Не вигадуй. Накричали? Подумаєш, начальство воно таке. Не женуть же, премій не позбавляють. Валентина залишилася, прислухалася до чоловіка, подумала: а може, й справді, вона просто депресує? Але час минав, а працювати ставало дедалі важче, моральний стан – пригнічений, фізичний – ні на що немає сил
Життєві історії 0
— От віриш, перша думка вранці про те, коли ж це все закінчиться, вставати з ліжка не хочу просто, ноги не несуть на роботу, йду до зупинки, а

You cannot copy content of this page