Почала сваха мою маму обробляти: продай квартиру мені, для моєї доньки, вже так їй зі свекрухою погано, а в мене місця немає, та й зять зі мною жити не згоден. — Суму пропонувала, – каже мама, – взагалі сміховинну. Відмовилася, так почала ціну підвищувати, але в бік розстрочки. А на біса мені така розстрочка, якщо я можу всі гроші відразу отримати? Мені й потрібні всі гроші відразу, я хочу вам допомогти
Моїй мамі у спадок квартира дісталася. Двокімнатна, але район там не дуже, та й вкладень квартира потребує дуже багато, щоб її здавати. До того ж, мама категорично не
— Ну в мами завжди був поганий апетит. Вона не любить суп, а від макаронів поправляються. А вона за фігурою стежить. — Дивна дієта, не знаходиш? Кава з тістечком як рідна залітає, а макарони мабуть із ворожого табору, одразу на дупі відкладаються. — Ну перестань! Тобі шкода, чи що? — Ні, але я іноді теж хочу чай попити. Іду з роботи, впевнена, що вдома є солодке, а виявляється, що з солодкого тільки цукор і її нудотні посмішки
— Дорогі гості, а вам господарі не набридли? – Катя кипіла, немов розігрітий чайник. — А що таке? – здавалося, Зінаїда Петрівна була щиро здивована обуренням невістки. —
— Олена повертається до мене жити, – приголомшила мене новиною Ніна Василівна. І точно! Наступного дня з речами приїхала Олена! — Що таке? Як так? – накинулася я на подругу з розпитуваннями. Оленка ж ніби й не раділа поверненню, була тиха й сумна. — А ось так от… як річ узяли, покористувалися і назад на місце поставили, – відповідала вона
— Оленко, не знайшла я сервіз, – сказала я після безуспішних пошуків. — Гаразд, Бог із ним. Головне, ікона – вона хоч на місці? – хвилювалася подруга. Кімната
— Зійшовся б ти, батьку, зі старенькою якоюсь. І тобі б веселіше було, і нам за тебе спокійніше, – порадив йому тоді син і поділився цією порадою зі своєю тіткою – швидкою та спритною старшою сестрою діда Трохима бабусею Тетяною. Та одразу взяла цю справу під свій догляд і вже за тиждень відшукала в сусідньому селі «наречену» – свою давню знайому Матвіївну
Дід Трохим став вдівцем на сімдесятому році життя. Два роки прожив він один, а на третій вирішив підшукати собі нове кохання. Точніше, так за нього вирішили діти, які
— У мене є сім’я, ти це знала з самого початку. Ти погодилася з моїми умовами, коли збиралася залишити цю дитину. То що змінилося? — Я вже сказала, у дитини має бути батько! — Але я одружений, і в мене є донька, я ж не можу розірватися! — Мене це не хвилює. Мені набридло ховатися. Тепер це наш дім, і ми будемо тут жити. — І як ти збираєшся пояснити все це Насті? — Це твої проблеми, ти й пояснюй
— Вибачте, що так пізно, але нам більше нікуди йти. -Тепер ваш дім буде і нашим,- почервоніла найкраща подруга дружини із сином на руках, і впевнено увійшла. Чоловік
«Дмитрику, коханий мій, відповідай, будь ласка, швидше відповідай!» Гудки йшли. Діма не брав слухавки. «Відповідай же!» – у паніці благала Олена. І він відповів… Раптом, коли потяг зупинився на черговій зупинці, якась пташка постукала у вікно… «Це паніка. Панічна атака. Я чула про таке», – намагалася заспокоїти себе Олена. Нерви її були, як оголені дроти. Розмірений шум поїзда здавався їй оглушливим гуркотом. Вона дихала глибше, але повітря немов не вистачало. Намагалася ще кілька разів додзвонитися до чоловіка, але він не брав слухавку або пропадала мережа. Олена не хотіла турбувати вночі доньку і свекруху. Вони напевно сплять. Усе добре. Все добре
У нічному потязі Олену охопив незрозумілий напад тривоги. Її немов окутало холодним потом і в грудях защемило від збитого стуку. Щось різко стало втрачено… важливе, першорядне, частина її
— Молоді заяву віднесли, – розповідає Світлана, – на початок червня реєстрацію намітили. Ну і почалася в нас біганина. І сукня весільна, і матеріали для ремонту. Банкету особливого не збиралися влаштовувати, але вже сукня біла у доньки мала бути. Матвій обручки купив, а більше ми нічого й не вимагали. Мама ж його відразу сказала: грошей немає і все. А наприкінці травня Матвій залишив у машині Наташі папку з документами
Жінок нині заведено звинувачувати у всіх гріхах: у меркантилізмі, в ліні, в тому, що забули заповіти пращурів і багато хочуть волі. Один мій знайомий хронічний холостяк на п’ятому
— Наша порода, відмінник! Весь у тата. Я, коли це чула, плювала через ліве плече, не треба мені такого “всього в тата”, але зустрічам не перешкоджала, хлопчикові теж хотілося мати батька. За ці роки свекруха подарувала онуку 2 рази по 500 гривень, коробку цукерок, футболку та крем для гоління. Ну, з паршивої вівці, як то кажуть. У гості син мій до неї ходив, бабусині пиріжки їв
А що до мене онучок не ходить? Він же в мене єдина пам’ять про сина залишилася, – дзвонила мені Ірина Миколаївна час від часу, – забув бабусю зовсім,
— Як ти взагалі можеш спілкуватися з нею? – Звинуватила мене рідна сестра, – Це ж мої вороги! Вони ледве онука в мене не відібрали, вони дочку мою мало не босоніж залишили після розлучення, а ти з нею товаришуєш? — Любо, – кажу, – а що я з Аллою ділити повинна? Я з нею не ділилася, не розлучалася. Це не моя дочка її синові зраджувала. Це не мій син у її дочки намагався дитину відсудити. Ваші діти не вжилися – це одне. Це погано, звісно, ​​дуже погано. Але набагато гірше, що вони нормально не змогли розійтися. І ти, і Алла щось упустили в їхньому вихованні. І ти навіть більше промахнулася, враховуючи те, що це не зять собі бабу на боці знайшов, а твоя дочка йому наставила роги
У мене є сестра, рідна, молодша. Люба молодша за мене на 4 роки. Втім, зараз, коли нам обох років уже багато, різниця у віці вже не має жодного
— А я не хочу закритий купальник, – з нотками істерики в голосі заявила Поліна мамі чоловіка, коли та почала втішати її в черговий раз. – Я хочу бути такою, якою була до дитини. Я хочу все, як було! І живіт, і груди, та інше! Чому я маю своєю красою пожертвувати і не намагатися повернути собі ту форму, яку мала? Я все життя тримала себе в гарній формі, коли інші жерли пиріжки та цукерки, я листя салатні гризла. Коли інші валялися на дивані, я у спортзалі була. А зараз я не зроблю свій живіт гладким, хоч би скільки впиралася в залі. Це інакше робиться
— Йому ще батько, якого вже немає, цю машину віддав, коли зі здоров’ям зовсім погано було, їй зараз понад 20 років і син завжди мріяв про нову, –

You cannot copy content of this page