Або: – А чому я повинна йти в магазин? Я неповнолітня. Я не хочу. Гречка і цукор? Для мене ж? Чудово. Раз для мене, то й крокуй туди сама, а я не піду. Моя головна праця – навчання. До навчання претензії є? Ні? Чудово
— Уже й я їй пояснюю, Катрусю, не можна, мовляв, так. Як об стіну горох: насупиться і мовчить, мені хоча б не грубіянить, а Тоні – постійно! –
— Та що ти там усе тягаєш сумками? Ми стільки не їмо. — Що тягаю? – не витримала Олена. Вона підскочила до холодильника і почала виставляти на стіл усе, що купила сьогодні
Олена поставила важкі сумки в коридорі, сіла на лавку в передпокої і, важко видихаючи, сказала: — Ромо, речі з дитячого садка поклади в прання. — Добре, матусю. Ромка
— Ну ти зрозумій, ми не потягнемо, я тільки кинув підробіток, тільки почали ночами нормально спати. Невже ти хочеш ще раз через усе це пройти? – дивувався чоловік. – Двоє дітей – це витрати вдвічі більші. Давай уже до цього питання повернемося через кілька років, га?
— Гаразд, другий онук у нас вже є, це лотерея, зрештою, стать дитини на замовлення не буває, знаю, є різні способи, але всі вони недостовірні, – каже Поліна
Лики святих дивилися на неї смиренно, з прихильністю і, здавалося, дарує їй Господь довгоочікуване дитя. Щомісяця жінка сподівалася і щомісяця плакала. Здавалося б, у чому справа? Вони з чоловіком здорові, перевірялися не один раз
Наталя стояла перед іконами і старанно молилася. У тридцять п’ять років вона стала глибоко віруючою людиною. До церкви ходила кожні вихідні і вимолювала для себе дитину. Лики святих
Я приїхала, а в батьків сидить тітка Зоя і ридає. Сумки з моїх рук буквально випали: думала, що нещастя з кимось сталося. Мама її заспокоює, батько сидить, безпорадно впустивши руки. Ні. Усі живі й здорові. — Олег терміново вимагає із Зої віддати йому борг, – пояснила мама, – 15 тисяч
Мій двоюрідний брат Олег, з самого дитинства був дуже гарним хлопчиком, як говорили раніше -хоч до рани прикладай. Уся рідня натішитися не могла: чуйний, поступливий, добрий. Мамі з
Ні, вона не повернута на здоровому способі життя, не фанатичка, але харчуватися фастфудом, купувати ковбасу, сосиски та інше – не практикує. Готує вдома, хоча часу і мало, особливо в робочі дні, але виручають сучасні пристосування: мультиварки, пароварки та інше
— У мене цілком адекватний чоловік, – каже Алла, – і з його старшою сестрою ми добре і давно спілкуємося. Власне це вона нас з Олегом і познайомила.
Свекруха теж не дурепа, вона підписала з чоловіком шлюбний договір, написала заповіт на сина, а потім пішла в РАЦС. Але й того, що Лев Васильович сидить удома, не працює, готує їжу, прибирає квартиру – Ірина зрозуміти не може
— Те, що вона з ним живе – це її справа, хоча я й не розумію, як, – розповідає Ірина. – Більш несхожих людей собі важко навіть уявити.
— Алла, – телефонує сестра з претензіями, – ти ж сказала, що даси мені в борг цю суму? Як ні? А мені що тепер робити? Ну і що, що я тобі ще попередній борг не повернула, ну поверну ж, як буде. Але я ж тебе просила?
Ось живе собі тиха поступлива людина. Оточуючим допомагає, знайомим співчуває, серед родичів має славу безвідмовної рятівниці в різноманітних питаннях, для чоловіка – вірного товариша й опори. І в
Зараз Микиті 25 років і в нього є 5-річний брат. А я не розуміла, як так можна? Ну так, вдовою Наталя Миколаївна залишилася, коли її старшому синові, моєму чоловікові, було 10 років, так, вона має повне право влаштувати своє життя, але ось так, усе кинути? І за всі ці роки не приїхати побачити дитину, яка нехай і стала дорослою?
У мене немає свекрухи, як такої, мама чоловіка давно виїхала за кордон, живе собі своїм життям, усе наше спілкування зводиться до рідкісних дзвінків телефоном із незмінною передачею привітів.
— І мій совісний лопух продовжував працювати за “спасибі” майже, – злиться Ольга. – А це не важкі часи, це стихійне лихо на ім’я Аня. Мужик голову втратив. Інший раз поїде з нею за витратними матеріалами, а привезе шмоття багажник. Це хіба справа?
— Та ніколи б він звідти не пішов. Як же, рідня! Йому у вуха наллють про те, що він незамінимий, про те, що треба своїх виручати і підтримувати,

You cannot copy content of this page