– Так, люба. Добре, люба. А яких саме тобі цукерок? Так, а піцу яку? Так, але вони ж тільки в тому гіпермаркеті, який на околиці… Добре, люба, зрозумів

Я стояв на зупинці та чекав автобус. Знічев’я я штовхав алюмінієву банку, яку хтось кинув повз сміттєвий бак. На зупинці в годину пік було незвично малолюдно.

Єдиною людиною, яка разом зі мною знаходилася на зупинці, був молодий хлопець, що розмовляв з кимось телефоном. Мимоволі, знічев’я, я прислухався до розмови…

– Так, люба. Добре, люба. А яких саме тобі цукерок? Так, а піцу яку? Так, але вони ж тільки в тому гіпермаркеті, який на околиці… Добре, люба, зрозумів, – казав хлопець в слухавку.

Коли телефонна розмова була закінчена, я несподівано для себе висловився:

– А ти впевнений, що не будеш потім кодувати про те, що зараз виконуєш усі її примхи.

Хлопець подивився на мене довгим поглядом і нічого не сказав.

Поки я їхав в автобусі, то весь час згадував. Як познайомився з дружиною, як нам спочатку добре було разом. А коли пішли діти, то все змінилося, мені не хотілося повертатися додому.

Їх гомін, шум, соплі дратували мене. Та й дружина, завжди зайнята домашніми клопотами, вже не викликала тих почуттів, що раніше. Я перестав звертати увагу на неї, а потім і подружився з «зеленим змієм».

Щовечора я спочатку йшов кудись з друзями посидіти, а потім, в нетверезому стані, повертався додому. Так тривало довгі роки. І лише сьогодні ця підслухана телефонна розмова чомусь зачепила мене і розбудила щось, давно неактивне в моїй душі.

Вдома мене зустрічала дивна гнітюча тиша. Ні дітей, ні дружини не було. На холодильнику висіла записка, написана старшим сином:

– Тату, мамі раптово стало погано. Я на швидкій відправив її до лікарні, Оленку відвів до бабусі та поїхав до мами. Залишив тобі вечерю на столі. Розігрій її, хоч щось зроби сам.

В той момент я наче прокинувся від довгого сну. Я жив в сім’ї, але не помічав свою сім’ю. А тепер моя кохана, моя рідна дружина в лікарні на межі, а я мало не зібрався знову в шинок. Я викликав таксі та поїхав до дружини. Лікарі сказали, що вона у важкому стані.

Щоб витягнути дружину, я приклав багато зусиль. Сам робив їй масаж, годував з ложечки, носив на руках. Мені вдалося поставити кохану на ноги.

Син і дочка мені в цьому активно допомагали. Ніколи ще у своєму житті я так повноцінно не відчував це слово «сім’я». Через якийсь час, коли дружині стало набагато краще, я повернувся на роботу.

У цей вечір я знову стояв на зупинці, як і в попередні дні. І знову зі мною поруч стояв той давній хлопчина. Як завжди він безтурботно розмовляв телефоном.

Коли розмова була закінчена, я сказав хлопцеві: «Синку, я минулого разу був не правий. Тіш свою дівчину, люби її, виконуй всі її бажання. І насолоджуйся кожним щасливим днем, поки дихає твоя кохана».