Така я втомлена того дня була, – згадує жінка, – їду, а очі злипаються. Та майже без нічого їхала: пакет, у пакеті речі й сумочка моя, гроші везла, хотіла, щоб мама сама собі вибрала хороші зимові чоботи. Нас же троє в неї. Другу зиму вона ходила в заклеєних. Сама Світлана й не помітила, як заснула. Прокинулася на кінцевій

Уявіть, що людина, з якою Ви щойно познайомилися, раптом попросить у Вас у борг велику суму грошей?

Уявили? Якщо це людина однієї з Вами статі, що ви подумаєте? А якщо протилежної? Про молодого чоловіка можна подумати дуже недобре, а про дівчину – ще гірше.

— Я на потязі їхала, – розповідає Світлана, – прямо з нічної зміни і до мами, вона в мене в Полтавській області живе. Того дня в неї був ювілей.

На той час Світлана жила і працювала в столиці вже 4 роки. Винаймала квартиру ще з двома дівчатками, працювала медичною сестрою в державному стаціонарі позмінно, а ще підробляла асистентом приватного лікаря-стоматолога і вчилася на вечірньому відділенні медичного інституту. Грошей, незважаючи на всі підробітки, було не густо, Света ще й відкладала, все сподівалася купити однокімнатну квартиру в іпотеку. Не відразу, а коли-небудь потім.

— Така я втомлена того дня була, – згадує жінка, – їду, а очі злипаються. Та майже без нічого їхала: пакет, у пакеті речі й сумочка моя, гроші везла, хотіла, щоб мама сама собі вибрала хороші зимові чоботи. Нас же троє в неї. Другу зиму вона ходила в заклеєних.

Сама Світлана й не помітила, як заснула. Прокинулася на кінцевій, тобто в Харкові. Вийшла на вокзалі, лаючи саму себе, стала знову в чергу до каси.

— Дрібниця якась у кишені куртки була, – продовжує Світлана, – купила квиток,  спросоння помчала на потрібну мені електричку. Сіла, навпроти хлопець симпатичний сидить, оченятами мені підморгує. Познайомилися, сидимо, базікаємо. Начебто і спати вже не так хочеться, і досада, що проїхала свою зупинку, майже минула. І тут мене як штовхнуло!

Світлана подивилася в пакет, а її сумочки немає! Разом з усім вмістом: документами, мобільним, гаманцем із грошима, ключами від будинку.

— Напевно, Павло подумав, що я збожеволіла остаточно, – зізнається Світлана, – ось тільки що ми весело базікали, а наступної секунди я вже реву.

— Нічого, – почав втішати молодий чоловік дівчину, – документи відновити можна, сімку треба заблокувати або нову купити, ключі можна зробити, а чи багато було тих грошей?

— Багато, – крізь ридання відповіла Світлана, – 3 тисячі: мамі на подарунок і на дорогу назад.
І заревіла з новою силою.

— Ми вже проїхали добряче, – каже Світлана, – виходити хвилин за 10. А Павло до Києва їхав. Ну я й ляпнула, мовляв, дай грошей у борг, усього тисячі 2. Мамі хотіла чоботи зимові купити, як я її засмучу.

— Тримай, – юнак простягнув гроші, – 2000 тисячі, більше з собою немає, собі залишу тільки на метро.

— І гроші я взяла, – каже Світлана, – тільки телефон у нього попросила. Записав на папірці, на тому я й вийшла на своїй станції. Чоботи? Купила я мамі чоботи. Не сказала я їй тоді нічого про сумку, яку витягли в електричці. Навіщо засмучувати.

— А я за Вашу доньку вже заплатив, – говорив Павло через півроку спекотним літом під час традиційної на наших весіллях процедури «викупу нареченої», – і недорого вона мені обійшлася!

— 12 років живемо, – сміється Світлана Олексіївна, практикуюча лікарка-стоматологиня, – двох дітей із Павлом нажили. А борг я йому так і не віддала. Інший раз посваримося, так я скажу, мовляв, віддам твої гроші і піду.

— Ага, – каже Світлані чоловік, – так відсотки наросли тепер величезні, не розрахуєшся. І нечесно так: я тобі колись повірив, а ти тепер підеш? Та й куди ти підеш? У нас діти, іпотека і твій борг.

— І любов, – сміється Світлана, – ось усі ці роки я й думаю, а якби в нього гроші вкрали, чи дала б я йому в борг, там, просто в електричці? І знаєте, дала б!

Ось такий окремий випадок про довіру і долю. Не проспи Світлана свою зупинку і доля проїхала б повз, не витягли б у неї того дня сумочку і хто знає, розійшлися б після спільної дороги в різні боки ці двоє?

А так – щаслива сім’я, батьки двох дітей, яким вони обов’язково розкажуть про той щасливий день, коли Світлані дав у борг грошей абсолютно випадковий попутник.